На знімку: відповідальний секретар «Бершадського краю» Юлія Шевченко не розлучалася зі своєю газетою і в Карпатах.
Похід-сходження був нелегким, але разом з тим неповторним і особливим для кожного з нашої групи, оскільки залишив після себе особливі спогади і дав можливість пережити неповторні і хвилюючі миттєвості.Гори поєднують у собі небезпеку та містичність, викликають до себе повагу, завдяки своїй красі закохують в себе кожного, хто ступає у їхні володіння; загрожують кожному, хто їх зневажає і жорстоко карають цю зневагу до них.
Для себе зрозуміла, що Карпати – це спосіб життя. Це стиль мислення. Там, на кам’яних схилах перехоплює подих, час зупиняється… Споглядаючи велич, відчуваєш, як у тобі прокидається музика гір – у міських турботах вона нечутна.
Тебе переповнює легкість і гордість за себе, за інших – ми подолали, ми змогли! І здається, тепер нам під силу будьщо.
Світ первісної краси – це дорога до себе, це універсальні ліки від усього, що усвідомлюєш і не усвідомлюєш. Це коли вперше за кілька років серце виривається з грудей, і тебе переповнює відчуття закоханості у весь світ, і коли, послухавши шум гірської річки та звук вітру у смереках, ладен пробачити всім і все, не перестаєш дякувати Богові за те, що він створив таку красу.
Я закохалася у Карпати з першого погляду, і вони залишаться для мене найбільшим і повністю розділеним захопленням на все життя!
… Такі думки і враження з’явилися в мене у дні, коли ми, дві бершадчан - ки, разом із тростянецькими журналістами приїхали нинішнього літа у благословенний карпатський край. Та якими б не були чарівними і привабливими гори, як би не вабила до себе Говерла, яку ми все-таки підкорили, наймилішим для мене залишається рідний край, наше благословенне Поділля. Тож з радістю поверталися додому. Втім, Карпати назавжди залишилися в наших серцях. Як і інші куточки України. Бо це наша країна, наша велика домівка. І хай добре живеться в ній усім!
Тетяна БОНДАР, м. Бершадь.
вранці -2…-4° 
