Наталія та Дмитро Андрейцеви купують хліб. Фото автора.
У цьому ж листі висуваються досить-таки серйозні звинувачення на адресу сільського голови Олександра Світайла. Мовляв, у селі нема порядку, голова дуже погано ставиться до людей, не дозволяє, щоб розвозили хліб і т.д. Знаючи Олександра Григоровича, я не повірив у слова його земляка. Але ж лист є лист, факти викладені в ньому, треба перевірити. Тим більше, що автор у кінці свого послання написав: «Просимо допомогти нам, бо не знаємо, кому жалітися. Чекаємо вашого отвєта».
Для того, щоб дати відповідь, звичайно, треба розібратися. Тож прямуємо в Лісниче.
Того дня сільський голова був зайнятий, і ми проїхалися вулицями села, де живуть згадані в листі люди, разом із секретарем сільради Тетяною Колесніченко та соціальним працівником Оленою Зарічанською. Першим, кого зустріли, були водій хліборозвозки Михайло Шмерига. Якраз у нього купували хліб Наталія та Дмитро Андрейцеви.
Вони розповіли, що для пенсіонерів, які не можуть долати чималу відстань до магазину в центрі чи до інших точок, послуги, що їх надає вже протягом шести років Михайло Дмитрович, – це дуже зручно.
Більше того, склався такий порядок, що в разі відсутності господарів водій залишає хліб у залишеній ними сумці. Довіра повна. Ніхто не забороняє розвозити хліб. І документи у розвізника в порядку.
Проблема ж у тому, що Михайло Шмерига та його колеги стали на заваді одному підприємцеві, який має намір розгорнути в селі і свій хлібний бізнес. При цьому погрожує водієві розвозки, мовляв, забирайся, бо матимеш великі неприємності. Допустимо, що розвезення хліба припиниться. Та є величезні сумніви в тому, що той, хто прийде, з такою ж увагою ставитиметься до жителів села і доставлятиме їм хліб до хати.
Побували ми і в Ніни Баголи, син якої двадцять років тому загинув у шахті. І тут автор листа злукавив, написавши про те, що сільський голова не дбає про неї. Але факти зовсім протилежні.
Олександр Григорович не тільки організував привезення дров жінці, а й сам брав участь у розвантажуванні машини.
Перевірили й інші факти, вказані у листі – практично нічого не підтвердилося. А щодо недоглянутого пам’ятника Леніну, то, за словами самого О.Г. Світайла, є рішення сесії сільради про його демонтаж, однак поки що «руки не піднімаються». Зрештою, хіба стан пам’ятника впливає на життя в селі?
Проїхавшись селом, переконавшись, що лист Зарічанського В.П. – суцільні перекручення, а по суті наклеп, ми вирішили зустрітися з автором.
Як читачі зрозуміли, з цього наміру не вийшло нічого. Бо Зарічанських В.П. у селі… півдесятка. Відвідали обійстя одного, другого, третього, з деякими поспілкувалися по телефону.
Вони «відхрестилися» від написаного. Ми зрозуміли, що не знайдемо автора, щоб особисто дати йому відповідь.
Тому робимо це через газету.
Одночасно нагадуємо читачам, які пишуть до редакції. У листах потрібно вказувати свою повну адресу – не тільки назву села, а й вулицю, номер будинку. Звичайно, повністю і своє прізвище, ім’я, по батькові, по можливості – номер телефону. В іншому разі листи не розглядатимуться. А доля їхня відома – у корзину чи в макулатуру. Описаний тут випадок – це виняток, який лише підтверджує правильність вимог до листування.
Така наша відповідь авторові підписаної анонімки. Якщо ж він не згоден із нами, то може заперечити написане. Але аргументовано і точно вказавши свої координати, не ховаючись за поширеним у селі прізвищем та ініціалами.
Федір ШЕВЧУК, с. Лісниче
вранці -2…-4° 
