Це була старенька будівля з двома вагончиками біля неї – оце все, що було на аеродромі у Бершаді, де працював потім радіооператором. У 1976 році йому запропонували стати начальником.
Район був передовим, тож надумала влада розбудувати ще й повітряні його ворота. А щоб довго не гадати з проектом В.Ф. Темний – тодішній керівник району – запропонував оглянути приміщення аеропорту на його батьківщині в Тальному, що на Черкащині.
До розпоряджень «першого» тоді не прийнято було не дослухатися. Тож після оглядин підшукали подібний будинок у Бершаді, щоб побудувати такий ще і в аеропорту, доукомплектувавши його нагорі характерною скляною будовою.
Але хоч «перший» і схвалив все, без проекту не погоджувалася будувати жодна з будівельних організацій. І все ж відважилося керівництво міжколгоспного комунгоспу. Але на які гроші мали це робити? Позиція району була така: Вінниця продає квитки на авіарейси, тож нехай і будує. В області ж наполягали, щоб робили те власними силами.
Вихід, згадує Василь Пав - лович, був один – розпочинати будівництво за рахунок капітального ремонту старого приміщення. Це все так і проводили по документах, хоч насправді гроші використовували на нове будівництво. А цеглу, панелі звозили з колгоспів.
– Давай, Павлович, – щоразу підбадьорював другий секретар А.І. Гончарук, який був відповідальним за будівництво.
Перебиралися у нове приміщення, коли ще і сходів не було на другий поверх, теж у наказовому порядку. Бо якраз знайшовся покупець на старе – комунгосп.
За такий «подвиг», згадує В.П. Юхименко, можна було б і похвалити, а вийшло – навпаки. Передумовою тому стало те, що авіарейсів тоді було чимало, пасажири йшли, а зручності для них поки що були на примітивному рівні.
Серед пасажирів якось виявилася і дружина одного з перших керівників району, яка, мабуть, «доповіла» вдома, що їй довелося перетерпіти. Тож на найближчій нараді начальника аеропорту не тільки критикували, а ще й наступного дня завітав журналіст, який у статті «Будинок на пустирі» написав, що «влада турбується про пасажирів, а от начальник аеропорту не спромігся навіть організувати поливку дерев. А кружка, з якої пасажири мали пити воду, була прив’язана, мов у тюрмі. Годинник у залі очікувань теж показував правильно час тільки два рази на добу – його стрілки були зупинені на 12».
Насправді ж, Василь Павлович привіз тільки його циферблат, який одразу почепили, щоб хоч чимось прикрасити залу. А його механізм ще був у Вінниці. Садок теж тільки-но посадили, і деревця не встигли піднятися.
А от комісії з Вінниці все сподобалося і вона запропонувала розвиватися й далі.
І «дорозвивалися» до того, що, крім основних рейсів, дванадцять разів на день, з посадкою в Бершаді, виконувалися вони з Вінниці до Сімферополя, Одеси, Херсона-Скадовська, Миколаєва-Лазурного, ЗапоріжжяБердянська. Були рейси на Кривий Ріг та Жданов (тепер Маріуполь) і було кому літати.
Дуже багато літало санавіації.
З Бершаді кудись дістатися теж не було проблем – в аеропорт щогодини заїжджав автобус. Аеродром у Бершаді взагалі вважався, як запасний по лінії ЦО і на ньому мали будувати ще десятки стоянок, на що вже звозили матеріали. Але з розвалом Союзу змінилася і економічна ситуація – почали рости ціни на пальне, рахувати гроші стали й авіатори. Якщо раніше літали чітко по графіку, то потім почали впроваджувати об’єднані рейси – Вінниця-Бершадь-ЧечельникТростянець-Теплик. Аж поки не дійшло до того, що збирали пасажирів на один рейс мало не з половини районів області. Тож кому хотілося летіти замість 45 хвилин до Вінниці півтори години.
Під аеродром з самого початку було відведено 36 гектарів землі і він був квадратним. Але після того, як запланували приймати ще й літаки Л-410, довелося перепланувати його хоч і на вужчий, проте довший, щоб довшою була злітна смуга.
Але із загальним занепадом почало занепадати і це господарство. Можливо, са - ме тому, що Василь Павлович робить все, щоб на аеродромі і на сьогодні могли приземлятися літаки, він залишився єдиним діючим серед районів області. Хоч були охочі «прихватизувати» і його будівлі.
У свій час тільки через апаратуру в Бершаді диспетчер з Вінниці міг управляти літаками аж до Балти і Любашівки. Якщо колись тут було сім працюючих, то тепер тільки Василь Павлович.
Але надію, що роботу бершадського аеропорту буде відновлено, він ще не втратив.
Тепер його орендує приватна авіакомпанія «Юніан-Авіа» із трьома літаками сільськогосподарської авіації, які виконують роботи по всій Україні.
З відновленням в області санавіації, з першим її рейсом у Бершаді побував і губернатор області, який теж дав певну оцінку бершадцям за збереження аеродрому. Є авіакомпанія, яка не проти, щоб відновити авіаперевезення взагалі, як і охочі впровадити тут парашутний спорт. Інтуїція ж В.П. Юхименка, який все життя працює на аеродромі, підказує: обов’язково знайдеться інвестор, який посприяє відновленню діяльності аеропорту у Бершаді.
Павло КУШПЕЛА
вранці -2…-4° 
