Що святкуємо ??!...

Жлоб-шоу чи соціальна країна для людей? Дню Конституції присвячується...

Давайте разом почитаємо пречудову Книгу. Ні, це не тисяча і одна ніч із казок Шехерезади, це книга про країну, в якій найбільшою цінністю є не тонни золота у банках олігархів, сейфи, напаковані діамантами, а ти, Людино! Вона так прямо і заявляє: «Людина, її життя, здоров’я, честь і гідність, недоторканність є найвищою соціальною цінністю держави» (Ст. 3.).

І не залежно – у місті ти в хоромах живеш чи в селі у хаті-мазанці, розкошуєш чи ледь перебиваєшся, ти — єдина і неповторна. А ще ти рівна – із тими, що нині іменуються олігархами, і тими, що з їхньої вини стали бомжами. Чуєш, рівна!!! А ще твоє життя у всіх його проявах щоденно і щогодинно має захищати держава (ст.27). А ще вона, згідно зі статтею 49, має гарантувати тобі достойний життєвий рівень… Вона засвідчує вже у перших своїх рядках, що єдиним (!!!) джерелом влади в країні є народ. Тобто ти, який лише тимчасово делегував свої права управляти твоєю Батьківщиною слугам-держслужбовцям.

Я цитувала і цитуватиму далі, у переддень свята, не що інше, як Конституцію України.

І це головна книга України, яка повинна мати найвищу юридичну силу в державі. Бо це так і проголошено в ній. Книга всіх книг, можна сказати, яка хіба що Біблії поступається… Я не буду втомлювати тебе 161 статтею цієї прекрасної і неповторної Казки. Але вкотре перечитавши її, я ловлю себе на думці, що, може, саме цю книгу треба студіювати разом із букварем, завчати разом із «Заповітом», втокмачувати як теорему Піфагора, щоб кожен, народжений тут, на цій землі, відчув себе тим єдиним і неповторним, впевненим у собі і вимогливим до інших, а не бидлом, лохом, холуєм… як там нас ще «величали» ті, що насправді, згідно з Книгою цією, є нашою обслугою…

Отож, тобі, мій народе, згідно з нею, Найголовнішою Книгою, дано все!

Ст. 47 дає тобі право на житло, ст. 43 — право на труд, ст. 49 гарантує безплатну медичну допомогу, ст. 53 дає тобі право на безкоштовну освіту - від дошкільної до вищої і ще й обов’язкову стипендію за навчання. А ще ти маєш право користуватись усім, що тебе оточує: землею, лісами, ріками озерами, надрами… І не просто користуватись, а ті, кого ти вибрав від імені себе служити тобі, мають забезпечити тобі екологічну, соціальну, правову безпеку…

— У цій книзі написано про Рай, — скаже віруючий українець.

— Це утопічна книга Кампанели «Місто Сонця», — скаже атеїст.

— Це наш Основний Закон законів, — скажуть мені і вам у день Конституційного свята керівники всіх державних рангів.

— Ну, тоді така держава, яка це все обіцяє, але нічого не виконує — банкрут. Скажу я, ви, всі ми, бо потенційно кожен українець вже може йти у суд і відстоювати свої права і свободи, бо й справедливе правосуддя на основі цієї чудодійної Книги гарантується кожному українцю…

Чому ж ти, за 20 років маючи у руках все, мій народе, так пустив по руках ці твої життєдайні «джерела», що вже й сам не розберешся, кому їх «делегували» — чи то олігархам, чи то світовому імперіалізму, чи «руці Москви». Чи ще там комусь… У принципі, найважливіше якраз тут оте комусь, але не собі… Як же нас із тобою так лукаво, тишком-нишком із такою Книженцією в руках зуміли обвести кругом пальця, що ти вже голий- босий, ну, хіба що у вінку…

Чому ти йдеш у пологовий будинок і несеш конверт, пхаєш його у білий халат гінеколога, щоб народився твій маленький, але вже задокументований у цій книзі найбільший Скарб? Чому ти мусиш, привівши цей самий скарб у дитсадок, дати роздобрілій тьоті-завідувачці 300-500 у.о, щоб прийняла у групу? Чому ти маєш через протеже з конвертом влаштовувати цей неповторний Скарб у більш-менш нормальну школу, здавати на «садок, школу, вуз», вічні побори… Чому ти, крім мізків дитини, маєш ще назбирати 5000 – 10000, а то і 30000 у.о., щоб твою дитину не зарізали хитромудрими схемами при вступі у вуз… Чому ти маєш у заліковку постійно класти ту символічну одиницю і твоя дитина - скарб країни - має брати участь у суцільному базарі купівлі екзаменаційних оцінок? Чому після отримання такого «дорогого» диплома той Скарб поповнює армію нікому не потрібних наштампованих «за гроші» менеджерів, економістів, юристів, бухгалтерів? Чому на одне гарантоване Конституцією місце «на працю» претендує 48 економістів, 50 менеджерів, 20 юристів також із колекції того Скарбу… Чому нормальному роботодавцю і тут важко знайти спеціаліста, бо за гроші знання не купуються? Чому розумна, але бідна дитина – скарб держави і твій - має сидіти у вічних клерках, бо посади по драбині рангів уже давно купили своїм нащадкам свати, куми, брати сильних світу цього? Чому геніальна дитина не має права на науковий ріст? Бо й на дисертації, кандидатські та професорські є свої «такси». І якщо за влаштування простим лікарем, вчителем треба заплатити 3000-5000 у.о., то за найскромнішу кандидатську — 8-10 тисяч… Ото наукові генії вродять!!! А завтра вже до цього лікаря йдеш на операцію ти, ну, як він утримається, щоб не взяти у тебе «таксу», щоб і собі, і заввідділенням, а ще керівнику. Хто сам хоче, а хто мусить, бо система!

А як твоє, моє, наше життя гарантовано захищають? Підіть зануртесь у «нічне життя» маленького вже й села і великого міста і побачите, скільки «сволочних очей» пильнує за вашою дитиною, щоб посадити її на систему – чи то алкоголізму, чи наркотиків, чи азартних ігор…

Щоб із того «дорогого» і його не менш «дорогих» батьків витрясти все, а самих розтоптати, вбити морально і фізично!!! А хто їх кришує?.. Так, ті, що мають захищати вас, Дорогоцінних. Але за вас – мізерна платня, за яку не проживеш, від них – повні кишені дурних у.о…

А якщо тобі, єдина і неповторна Цінносте, випало щастя вкалувати, то, мабуть, за все своє життя навряд чи при нинішніх злиденних зарплатах будеш мати те, що гарантує тобі 49 стаття. А якщо і будеш мати клято, гірко та темно зароблені, то щоб обібрати тебе — вже вишикувалась зграя шакалів, щоб для тебе, Неповторного і Єдиного, вже й сон був не сон і життя не життя… І, може, й дадуть тобі те зароблене потратити, але хіба що на хабарі й лікування.

Більше половини нас, цих, із суцільними гарантіями райського життя, уже й нічого отого, що там написано, не сподівається і просить не допомагати, ні – не заважати жити… Але ні, й це рай. Бо ж, виявляється, в цій книзі є обов’язки – їх не менше у тебе перед цією структурою, що величає себе владною машиною, яка чомусь вирішила, що вона каток…

А житло? Яке житло, якщо й місце на кладовищі треба купити, — резонно зауважите ви.

То чому ж ти, Людино зокрема і народе взагалі, сам добровільно дав можливість зробити із твоєї Головної книги хіба що красиву і неповторну казку? Чому ти не совісним, чесним, відповідальним і рофесійним людям, що мали б любити тебе, цінувати тебе, дорожити тобою, бо ж цього у них кожного вимагає оцей наш Основний Закон, віддавав країну, а явним жлобам? А вони все беруть - не наберуться, все їдять - не наїдяться, все жирують - не нажируються… Та ще й красуються цим перед телеекраном, купаючись у розкошах світського життя… А в обездолених, обділених, обкрадених від безпомічності рвуться душі, стають серця… І цьому немає міри і не буде!!!.. Бо, за їх «понятіями», якщо ти інтелігентна, моральна, совісна і доброзичлива людина, то ти не законослухняний громадянин, а натуральний лох… а розвести лоха – золоте правило світу тих, хто забрав у тебе все…. Виявляється, тобі, мені, нам, люди, немає на кого нарікати – все залежить лише від нас, і якщо ми Люди – єдині і неповторні, поважаючі себе, то й книга ця стане нашою дійсністю. Бо ж ми разом, добиваючись усього, що тут задокументовано, не робитимемо крамоли, а лише забиратимемо те, що Конституцією прописано!!!

Однак, якщо ти увійшов у роль лоха і тобі на колінах краще і безпечніше, і сподіваєшся, що хтось це зробить за тебе і для тебе, то плазуй далі… А чого ти ще хочеш, може, не чув класика, що народжений повзати – літати не зуміє?

Тетяна РЕДЬКО, заслужений журналіст України