З церкви куполи виносили всіма силами, навіть бабусі-прихожанки допомагали як могли. Зроблено багато кадрів, на яких назавжди залишаться щасливі посмішки та радість цього незабутнього дня (на знімку).
Тож джулинчани особливо вдячні майстрам, які створили таку красу: М.І. Лопатку, С. Кашльовському, В.С. Кравченку та В.Г. Підгірцю.
А також щиро дякують настоятелю Свято-Покровського храму, золотій людині, протоієрею Федору Костюку, всім попереднім старостам та нинішньому старості В.А. Супруну, сільському голові П.В. Швецю, та О.С. Супрун, О.Л. Бабенку, А.М. Начорному, Д.Т.
Резнік, всім, хто небайдужий до церковного життя. Щоразу, проходячи селом, задивляюся на святу красуню, яка задумано та спокійно поглядає на нас, з готовністю допомогти кожній людині, тільки потрібно пройти до дверей та зайти…
Сяють на сонці куполи золотаві,
Душу зігріваючи благодатним теплом.
В небо моляться хрести величаві,
Все це дивує водночас разом.
У горі сердечному надія одна,
До церкви піду неодмінно,
Де душу зігріє маленька свіча,
Для Бога поставлена мною сумлінно.
Наталія ЯКОВЛІВА.
(Фото з церковного архіву).
Вірш автора.
вранці -2…-4° 
