Документи обласного архіву свідчать, що на території нашого села зафіксовано факти людоїдства. В сім'ї Колесника мати трьох дітей зарізала меншенького, зварила і нагодувала цим м'ясом всіх інших, наїлася і сама, а скоро розсудок залишив її.
Як виміряти горе родин Богданів, Степових, Бондарчуків, Герасимчуків, Волковінських, Риндюків та багатьох інших, які втратили в голодні роки від 5 до 9 чоловік? Сотні наших односельців просили хліба, бо були голодні і так хотіли їсти. Вмирали, і ніхто їм не дав крихти. Вмирали просто неба, вмирали у своїх хатах і під хатами, на дорогах і під тинами. Це так страшно…
Встановлення точної кількості жертв – важке завдання, але, за приблизними підрахунками, свідченнями очевидців, голодна смерть забрала 1100 наших односельчан. Значну частину із них становлять діти.
За розповіддю одного із очевидців тих страшних подій, житель нашого села Опенко, не маючи сил дивитись на опухлі тіла своїх маленьких синів і не маючи що дати їм їсти – кинувся разом з ними в колодязь, і всі померли. Це один із тих жахів, що прийшлось пережити нашим односельчанам в роки голодомору.
Тривалий період ми, на жаль, не мали єдиного визначеного місця, де могли б поклонитися жертвам голодомору, вшанувати їх святу пам'ять. І ось в 75-ту річницю голодомору в Україні, який визнано геноцидом проти української нації, наша сільрада, жителі громади, я, як сільський голова, вирішили спорудити пам'ятник жертвам голодомору 1932-1933 років с.
Тернівки, поєднавши всі поодинокі, розкидані могилки померлих від голоду по території всього села. Він став для всіх жителів дорогим, болючим місцем, яке постійно нагадуватиме нам про горе, що випало на долю нашого народу в ті роки.
В той день тернівчани схилили свої голови перед чорним гранітом пам'яті наших жителів, убієнних голодом.
Панахиду по загиблих, закатованих, замучених, розстріляних відправив настоятель храму Пресвятої Покрови отець Федір.
Михайло КУЗИК,
Тернівський
сільський голова.
вранці -2…-4° 
