Виступаючи перед присутніми, Юрій Іванович коротко розповів про те, що роки його дитинства минули в сусідній Ободівці, де жили і працювали його батьки. Тато, зокрема, трудився на тамтешньому цукрозаводі. Нинішня ж галузь буряківництва та виробництва цукру збанкрутувала, заводи зупинено або порізано через недолугу політику уряду в цьому напрямку. Тому протягом останніх двох років підвищується ціна на цукор.
Чому виробництво власної продукції не є прибутковим?
Чому ми так погано живемо і що нам при цьому заважає?
На ці та інші питання і намагався дати відповідь Ю.І.Костенко.
Ці проблеми він розглядає через політичну призму. За приклад успішного ведення економіки, прогресу у цій справі він назвав країни Балтії, в яких держава не зв’язала виробничника по руках і ногах, не заважає його діяльності. Там створені такі закони, яких потребує виробничник. У Прибалтиці мале підприємництво забезпечує 50-60 відсотків робочих місць, стільки ж доходів бюджету. Це і середній європейський рівень.
В Україні ж мале підприємництво складає всього 5 відсотків, за18 років воно так і не підняте до середньоєвропейського показника. Це і є головною перешкодою для нормальногожиття в країні. Ще в 2005 році для того, щоб розпочати свою справу, у нас потрібно було 160 різних дозволів. Нині ця кількість зменшилася до 60 (в Естонії для того, щоб підприємцеві зареєструватися, потрібен всього один дозвіл через Інтернет), але помітних зрушень не відбулося. За рівнем ведення бізнесу Україна займає одне з найнижчих місць у світі.
Виробничу діяльність нищить державна економічна політика. Для підприємців встановлені такі податки, що виробничник їх не може сплатити. Відтак економічна діяльність тінізувалася або криміналізувалася через хабарі чиновникам.
Так сталося, на думку Ю.І. Костенка, через те, що на початку 90-их років не всі депутати Верховної Ради розуміли суть приватної ініціативи та ринкової економіки. Приймалися закони соціального спрямування, які вимагали для виконання більше коштів, ніж їх могла витримати економіка України(потрібно було 130-160 млрд. грн., а забезпечувалося всього 25-30 млрд.). Так формувалися передумови для економічної руїни в Україні. А в усіх країнах світу парламенти дбають про те, щоб спочатку до бюджету забезпечувалися додаткові доходи.
У нинішньому році уряд України напланував доходів на 245 млрд. грн., з них 171 млрд. – це позики. Своя економіка цих коштів не забезпечить. Це руйнівна для держави політика.
Що треба зробити, щоб змінити цю політику?
Юрій Іванович бачить три взаємозв’язані шляхи виходу з кризи в Україні.
Перший. Виробляти свою, вітчизняну продукцію. Наша економіка дозволяє мати в країні від 50 до 70 відсотків всіх видів продукції. І економічна політика держави повинна сприяти цьому.
Другий. Навчитися не тільки виробляти, а й купувати своє.
За приклад можна назвати США, де в умовах світової кризи зробили ставку на національного виробника. Купувати українське – це означає припинити дотування нашими громадянами іноземного виробника. У нас сьогодні купується 80 відсотків товарів, робіт і послуг іноземного походження. Тобто ми дотуємо своїм коштом увесь світ. Якщо ж купуватимемо своє, українське, то наші кошти стовідсотково залишатимуться в Україні. Вони потім повертаються нам же у вигляді зарплат, дотацій та пенсій.
Третій шлях – навчитися себе захищати, в першу чергу, коли мова йде про міждержавні стосунки. Ю.І. Костенко навів у цьому плані дуже красномовні приклади. Скажімо, Україна купує газ уРосії за світовими цінами, а транспортує його в Європу через Україну зацінами у 4-5 разів нижчими від світових. Щороку втрати від цього складають від 3 до 5 мільярдів доларів. На невигідних для України умовах базується і російський флот у Криму.
Саме ці шляхи виходу із нинішньої ситуації пропонує і Українська Народна Партія та її очільник, кандидат у Президенти Юрій Костенко.
Щодо політики в аграрній галузі, то те, що робить уряд з українським селом, Юрій Іванович назвав нищенням не тільки селянина, а й генофонду. Селянин зараз не може переоформити договір оренди, оформити новий зерновий пай. У той же час в країну завозиться чимало різного непотребу, а своєму виробнику не дають можливості виробляти і продавати власну продукціюу себе дома. Чому це так? Та тому, що влада та її оточення працює лише на свою кишеню. На першому місці – інтереси великого капіталу, а не інтереси людини праці. Це добре видно на прикладі більшості депутатів Верховної Ради.
У нинішньому році уряд прийняв сорок постанов про село. Не виконано жодної!
Адже не забезпечено відповідного фінансування.
Економіка села тільки тоді поліпшиться, коли не менше 70 відсотків доходів, які формуються на місцевому рівні, залишатимуться на місці, і лише 30 відсотків йтимуть у центр. За таким принципом живе увесь демократичний світ. Якщо більшість коштів залишатиметься в розпорядженні місцевих громад, то їх можна використовувати для розвитку соціальної інфраструктури, поліпшення умов длядитсадків, шкіл, лікарень, закладів культури, будівництва та ремонту доріг тощо.
Юрій Іванович вважає, що давновже з’явилася необхідність у прийнятті нового Бюджетного кодексу.
Попри низку проблем, які назвав кандидат у Президенти, наш земляк все ж таки налаштований оптимістично.
Адже життя в Україні триває, народжується новий господар. Прикладом цього є колектив ЗАТ «Зернопродукт».
Найважчі часи Україна вже пройшла. А незалежність наша була і залишиться.
Українським виробничникам треба дати можливість збільшити дохідність державного бюджету вже найближчим часом, не чекаючи виборів. Потрібно тільки, щоб усі без винятку політичні сили об’єдналися навколо національного інтересу. А українським виробникам треба забезпечити суттєве податкове послаблення. Для цього потрібен новий Податковий кодекс.
Для того, щоб зміни на краще відбувалися швидше, потрібна тверда рука закону і правопорядку. Люди ж повинні навчитися вдумливо обирати. Адже від того, яку оберемо владу, залежить, як житимемо принаймні наступних п’ять років.
Далі Юрій Іванович відповідав на запитання присутніх.
Його запитували про все, що турбує зараз людей. Зокрема, прозвучало запитання щодо перспективи подальшої газифікації району. На це кандидат у Президенти відповів, що нема підстав сподіватися на дешевий російський газ, доцільніше переходити на опалення електрикою, її використання в побуті.
І у виступі, і у відповідях на запитання провідною думкою була необхідність захищати інтереси України, її людей, у першу чергу тих, хто безпосередньо створює національне багатство країни. На чільному місці повинна залишатися людина праці, а не представники великого капіталу. У всьому світі великий капітал створює лише 30-35 відсотків матеріальних благ, доходів бюджету і робочих місць. 70 відсотків – це мале і середнє підприємництво.
Воно й дає необхідну кількість коштів. Так повинно бути і в Україні. І це можливо зробити.
Перебування Юрія Костенка на Бершадщині було недовгим, але насиченим. Зустрічі і спілкування з людьми, щирі і відверті розмови про те, якою він бачить Україну зараз і в майбутньому, сприяли тому, що чимало людей змінили свої погляди і на сучасну політику, і на деяких, так званих «розкручених» діячів. Іншими словами, після зустрічей із земляком багатьом відкрилися очі на ситуацію в Україні та шляхи, якими нам потрібно йти, щоб утверджувати державність, незалежність, бути справжніми господарями на своїй землі.
Богдан БІЛОУС.
вранці -2…-4° 
