ЖКГ потребує глибокого реформування

– СергіюЛеонідовичу, політики, кажучи про причини невдач в системі ЖКГ, нарікають на населення: мовляв, наші люди з радянських часів звикли до нечуваної дешевизни комунальних послуг і не готові платити за них повну ринкову ціну. Тому державне субсидування ЖКГ має тривати, адже тільки завдяки йому цей сектор виживає. Чи справді це так?
– Проблема, насправді, полягає в тому, що наших чиновників на місцях і керівників комунальних підприємств, які теж, по суті, є держчиновниками, цілком влаштовує збиткова система ЖКГ. Вона забезпечує їм монополію на комунальні послуги та повний контроль над величезними фінансовими потоками. Дохід чиновників цілком не залежить від ефективності їхньої роботи та нормального обслуговування людей, бо вони знають,що держава завжди покриє збитки з бюджету, до якогоми з вами старанно платимо податки.
– Тобто, ви вважаєте, що державні субсидії не потрібні? Але як бути?
– Я вважаю,що треба робити ставку на залучення інвестицій,приватного бізнесу до житлово-комунального сектору. Громадяни повинні мати реальну альтернативу обслуговування своєї власності, а не бути заручниками корумпованих чиновників. Для прикладу приведу досвід країн колишнього соцтабору, який я детально вивчив. У тій же Польщі загальна економічна ситуація на початку дев’яностих була схожою на нинішню українську. Так само комунальні послуги були передані місцевій владі, а та не мала ні коштів на модернізацію застарілого обладнання, ні досвіду управління.
Але у керівників держави була стратегія реформи. Поляки почали зі зниження державних субсидій для ЖКГ і за п’ять років повністю ліквідували їх. Так самовчинили і вбільшості інших країн Східної Європи. Тому що загальні субсидії були визнані головною перешкодою на шляху реформи. Адже ними рівною мірою користуються й ті, хто їздить на дорогих автомобілях, і ті, кому не вистачає на найнеобхідніше. Після цього бізнес буквально кинувся в комунальне господарство, всі котельні та інші підприємства скупили. Але це не означало,що держава не контролювала процес. Був заснований спеціальний орган, який встановлював тарифи на комунальні послуги. Врахували й інтереси малозабезпечених – впровадили адресні соціальні субсидії для бідних і відповідний соціальний фонд.
– Здається, ще з початку дев’яностих кілька складів урядів вУкраїні намагалися впровадити систему кондомініумів – товариств співвласників багатоквартирних будинків. Але цього й досі не зробили. Як думаєте, чому?
– Загальмувалося все через те, що місцева влада угледіла для себе великі можливості в контролі над житловим фондом. Експлуатуєш житло, значить контролюєш всі супутні грошові потоки.
Я вважаю, що систему створення кондомініумів слід підтримати на державному рівні.
Тоді нам справді вдасться здійснити прорив.
Міська адміністрація не може й не повинна представляти інтереси мешканців кожного конкретного будинку. З цим через кондомініум цілком впораються квартиронаймачі.
Вони самі визначать перелік та вартість послуг, оберуть голову, який буде співпрацювати з керівними компаніями, що постачають комунальні послуги. Договори на надання послугмають укладатися безпосередньо змешканцями будинку.
– Зовсім недавно уряд заявив, що має намір провестимасові позапланові перевірки обґрунтованості комунальних тарифів у регіонах.У разі виявлення значної різниці між собівартістю й ціною послуг ЖКГ, Кабмін через прокуратуру буде ініціювати скасування відповідних розпоряджень місцевої влади. Чи ефективний такий захід?
– На мою думку, таким чином уряд намагається тиснути на регіональні адміністрації з метою запровадити мораторій на підвищення тарифів до президентських виборів. Це не більше,ніж черговий передвиборчий хід влади.
Обмеженням тарифів проблему неефективності всього комунального господарства не вирішити.Потрібно переосмислити самі принципи тарифоутворення – тариф має бути розкладений на зрозумілі елементи, а не визначатися рішенням місцевих рад чи Кабміну. І головне, наголошую ще раз, потрібно поступово відмовитися від загальних субсидій у галузі та перейти до адресних дотацій. А вивільнені кошти спрямувати на модернізацію мереж і устаткування.
Об’єктивно, зараз ЖКГ – це «чорнадіра» економіки, де зникають бюджетні кошти, і влада в цьому зацікавлена. Корупція пронизала всю систему влади – від ЖЕКу до уряду. Змусити управлінську машину працювати в такому стані – неможливо. Цю систему потрібно зламати й побудувати новий механізм державного управління.
– Але ж країні вже обіцяли наМайдані 5 років тому, що усі хабарники сидітимуть в тюрмах. Нічого не змінилося, а стало, напевне, ще гірше. Рівень недовіри народу до влади, здається, вже перейшов усі межі.
– Одна справа – давати порожні обіцянки на революційних майданах, і зовсім інша – йти в політику з чітким проектом розвитку для держави та конкретним планом реформ по кожній галузі. Я поганий популіст. Я звик працювати. За моєю спиною – створення успішних компаній, подолання наслідків економічної кризи 1998 року на посаді віце-прем’єра з економічної політики, становлення Нацбанку та створення сучасної фінансової системи. У мене є досвід та знання, які будуть корисними для України. Усі розуміють,що влада в нинішньому вигляді не здатна щось змінити.