Вже вкотре, в селі збираються самовіддані митці щоб вклонитися природі і людям, щоб почути дзвін Душі. Після минулорічного святковання дня села з нагоди 300-ї його річниці, урочистого відкриття Музею культури села та Галереї Прокопа Колісника, тут відбулося вже декілька культурних заходів: виставок, концертів, зустрічей з митцями і просто цікавими і творчими людьми. Це свідчить про те, що створиний осередок культури живе, відповідно задуму. От і цього літа там був проведений мистецький пленер, який завершився вернісажом красивої виставки, концертом і святковою гостиною (автор проекту Прокіп Колісник).
Зрозуміло що зважаючи на умови села, такі заходи зручніше робити влітку, але, як вже було сказано, новостворений осередок, храм культури живе і взимку. Багаточисельні екскурсії школярів і всіх бажаючих там проводяться постійно.
3 лютого 2005 в галереї була відкрита виставка під назвою: „Жовтогарячий колір преображення”- Прокіп Колісник – дні нової ери, фотографії з Майдану. На вернісажі звучала жива, Тарасова Силенка, бандура та поезія з уст Світлани Зіновської. Живописець Левко Воєдило подарував поташнянам збірку писанок та книжечку про них. У святі культури прийняли участь механізатори з усієї України, тобто учасники семінару з питань розвитку сільськогосподарської техніки (60 чоловік) який був організований і проведений в той час у Поташні та Бершаді.
9 травня в Музеї було відкрито вистаку до 60-річчя закінчення Другої світової війни (виставку підготувала Воробйова Ніна Феодосіївна)
11 травня 2005 в галереї було відкрито виставку творів Левка Воєдила (куратор П.Колісник).
(Окрім того, виставки „Жовтогарячий колір преображення” – Прокіп Колісник..., та Левко Воєдило –„Поташнянські пасторалі” були показаніі і в Бершадському, державному, районному, краєзнавчому музеї.
До того ж і цоього року виникла необхідність знову підремонтувати будівлю в якій розміщується музей та галерея. Треба сказати що соціальна ситуація на місці змінилася, і треба сказати, що не завжди у добру сторону, все ж, і це головне, добре що є люди які розуміють що культуру треба робити. Бо без нормальної співпраці між митцями і підприєм-ливими людьми, культури не буде. Ніякі пусто-порожні промови політиків, без конкретного фінансування культури не поможуть. Тому ми раді, що нашу справу надалі підтримують - невтомний Валерій Борисович Фалілєєв нині Голова райдерж-адміністрації на Миколаївщині, ВАТ „Явір-Агросервіс” з сучасним його керівником ДанильченкоВасилем Андрійовичом, а токож фірми, як наприклад п.п„Спайк”, аптека „Комаріда” та інші... і самовіддані митці які здатні прониникнутися проблемою культури і села на стільки, щоб знайти і час і бажання і приїхати в Поташню.
Саме про таких людей, на мою думку, а не про скандали політиків, мало б перш за все говоритися у засобах масової інформації, але сучасні ЗМІ все більше реагують на всілякі політично-статево-патологічні шоу, тому не дивно що культурно-мистецька подія в селі не являється поживою для бульварної преси... але ми впевнені що вона буде почута і побачина тими, хто хоче чути, і хоче бачити, а голове – хоче робити культуру. Наша щира подяка належить всім, хто і цього року був причетний до цієї справи: працівникам дитячого садочка „Сонечко”, школи, та ВАТ „Явір-Агросервіс” що в селі, а також районній портійній організації „Наша Україна” та працівникам районних фірм які підтримали нас і фінансово, особливо аптеки „Комаріда” )
І от, 3 серпня 2005 ми з групою митців, знову зупинилися на початку села біля гранітного монументу з гербом із скромним, але виразним написом – Поташня. Минулого року ми поставили цей знак при в’їзді, неподалік від дуба, вже лише одного, але ще могутнього і красивого. Поставили, щоб кожен, хто завітає в ці краї, що і тут є цивілізація, що і тут є культура, яку треба не тільки споживати але й робити, томущо і тут є люди із своїми долями. Зійшлисяся, щоб знову розпочати діалог, поспілкуватися з духом цього неповторного краю, провести другий, цього року вже міжнародний, пленер: „Поташня – чарунка Поділля”. Розмова, і цього разу, вийшла хороша, не погана, не патетична, не гучна... тиха розмова з природою краю і людини, мовою кольорів, поезії і музики, Поташнянсько-барбізонська розмова.
Майже два тижні художники: Левко Воєдило, Лесь Соловей, Володимир Гарбуз (з Києва), Микола Боднар (з Кишиць, Словаччина) та Прокіп Колісник (Україна-Словаччина) творили живописний образ цього мальовничого куточка Поділля. До них приєднався і фотохудожник Олександер Харват (з Луцька), щоб зафіксувати неповторні краєвиди Поташні. Попри цьому, як і ведеться в таких випадках, творчі діалоги при свічці ну і звичайно - пісня.
Мистецький пленер приїхали пітримати і наповнити своєю творчістю: поети Василь Герасим’юк, Ігор Римарук, (з Києва, обоє лавреати Національної премії ім. Тараса Шевченка), Мирослав Лазарук (з Чернівців) та поетеса Світлана Зіновська (з Миколаївщини). А поет-пісняр Олександер Смик (окрім іншого і сам куратор таких мистецьких заходів у Кременці) своє поетичне слово, звичайно, проспівав під звуки своєї гітари. На вернісажі виставки звучала також бандура і поезія у майстерному виконанні бандуриста Василя Пиндика (з Чернівців).
Якщо поташнянський барбізон називати проектом то філософія цього проекту дуже проста – творчість, пробудження митця в кожному. Творчість яка проявляється в кольорі, слові, пісні, музиці, мелодії – гармонії, у гармонії з природою і людьми.
Тому всякий прояв бажання творити, інтерес до творчості збоку селянів, а особливо школярів, тішить художників, але поки що, нажаль, це не набрало такого рівня, щоб можна було говорити про літню академію майбутніх митців, або ж про студію чи хоча б про пленер разом з професійними митцями. Проте, безпосереднє спілкування з митцем обов’язково посіє зерно творчості в душі бодай одного школярика, а решті дає можливість подумати і про те, що „не хлібом єдиним сита людина...”
Щодо теми творчості учасників цьогорічного пленеру, то вона також вільна - кожний художник малює те, що йому подобається. Але цього разу була, так би мовити, необов’язкова програма для всіх – кожний художник, окрім іншого, намалював і - Музей. Так в Поташні називають будинок в якому розміщується експозиція музею та галереї.
І от, одного вечора, коли я також знайшов час, і почав малювати свій Музей, почув за спиною розмову молодих глядачів: „Наш Музей малюють”. Мушу признатись, що таке невимушене зауваження-визняння з уст дитини мене дуже порадувало. Знаючи сучасне ставлення до культури і митця, зокрема до образотворчої культури, зокрема в селі, інколи здається, що вже важко знайти людину яка вміла б робити щось своїми руками – лише споживачі продукції чужої мас-сур-культури. Але якщо сьогоднішні учні усвідомлять, що треба і чужому научатися, але треба мати і свою культуру, і свою гідність, то значить ще є надія, значить „...буде син і буде мати і будуть люди на землі”
вранці -2…-4° 
