Після свого звільнення відставний полковник оселився в сусідньому з Красносілкою селі М'ягкоходах, де в 1650 році його батько Казимір Ліпковський збудував невеликий дерев'яний будинок. Перші жителі села займалися вирощуванням жита, пшениці, конопель та інших культур. Крім обробітку землі, селяни займалися мисливством і рибальством. Економіко – географічне положення села сприяло його швидкому розвитку. Річка Південний Буг мала важливе торгове значення: поблизу села існував брід через річку, який робив можливим переправу возів та підвід. В Красносільці знаходилися родовища глини, гнейсу та граніту.
Коли перші закріпачені селяни попали під владу поміщика, село було дуже малим. У ньому налічувалося всього декілька селянських хат. Знаючи це, Г. Ліпковський деякий час надав пільги селянам, не збираючи з них оброку. Саме це дало їм можливість вкорінитись на цій землі і розвинути господарство, в той час, як селяни інших сіл знемагали під тягарем панських повинностей. Часто траплялися випадки, коли в селі поселялися втікачі з інших сіл та «неблагонадійні» люди. Але поміщик на те не зважав і дозволяв оселитися тут всім бажаючим, з умовою, що вони згодом мають стати його кріпаками. Це сприяло швидкому заселенню села Красносілки.
Важким для правобережної України був період з 1663 по 1680 роки. В історії він дістав назву «Руїна». Величезні території були спустошені внаслідок придушень селянських та козацьких повстань, турецьких нападів. Під час одного з татарських набігів було забрано в полон багато красносільського населення. Не багатьом вдалося врятуватись, сховавшись в лісі. Не було кому захистити селян, адже їхній пан Ліпковський сам змушений був виїхати до Варшави, рятуючись від татар.
На початку 80-х років пан Ліпковський повертається у напівзруйноване село, господарство якого було у жалюгідному стані. Панський будинок у М'ягкоходах теж був зруйнований. Впродовж 80-х років він всіляко сприяє новому заселенню своїх обширних земель, що знаходилися на північ від Пд. Бугу. В Красносілці почали заселятися селяни з Волині та Білорусії, яким знову були надані пільги на придбання господарства. Село поступово відбудовувалося. У 1770 році у ньому налічувалося вже 27 селянських дворів.
Будинок, у якому проживав Ліпковський, був дерев»яним під солом»яною стріхою. Він мало чим відрізнявся від селянських хат. Тому почалося будівництво двоповерхового палацу, яке було закінчено у 1682 році. Це була цегляна будівля у стилі барокко, на правому якої знаходився невеликий башнеподібний костьол для членів панської сім»ї. Будинок мав цегляний підмурок і розгалужену сітку погребів, яка знаходилась, безпосередньо, під ним. До теперішніх часів існують перекази про існування таємного підземного ходу, що вів через ліс. Але його незнайдено і по цей час. На першому поверсі палацу знаходилося дві просторих зали для прийому гостей. Зали були оздоблені витонченими прикрасами кінця ХУІІ століття, в одній з яких діяв невеликий фонтан. Ще два фонтани були біля парадного входу із лівої сторони від будинку. Поряд було насаджено парк, де росли найрізноманітніші породи рідкісних дерев. Неподалік від панського будинку існувала теплиця для вирощування квітів. Поряд – кузня, криниця, трохи далі – свинарня, конюшня, гараж, пташник, корівник, молочарня. Всі ці споруди було збудовано руками панських кріпаків із цегли та граніту.
У 1794 році польські аристократи на чолі з Т. Костюшко підняли повстання проти російської імператриці. Пан Ліпковський був у числі поміщиків, які прагнучи відновити Польщу, підтримали вторгнення Наполеона в Росію. Після поразки французького війська , їм було даровано прощення. Та їхня боротьба на цьому не закінчилася.
У 1703 році у Красносілці було збудовано першу дерев»яну православну церкву. Вона мала ширину 6 аршинів, а довжину – 15. Поряд була споруджена віддільна дзвінниця. Церкву було посвячено в ім»я Іоанна Богослова. В храмі знаходився дощатий, двох»ярусний іконостас з іконами грецького походження. Будівництво церкви проводилось за рахунок громадських коштів.
У 1830 році розпочалася нова польська визвольна війна за незалежність і відтворення Речі Посполитої. Село Красносілка стало одним із місць збору повстанців. На початку травня тут було зосереджено значні сили на чолі з генералом Колишом. В його війську зібралась переважно польська шляхта з усієї округи: поміщики Орліковський, Яловицький, брати Сабанські та багато інших. Вони сформували невеликі загони та керували ними. Сигізмунд Ліпковський –активний учасник повстання, сам запропонував своє село, як місце збору військ і очолив один із підрозділів повстанського війська. 13 лютого 1831 року в битві під Гороховим військо було розбито царськими військами.
Будівництво цукрового заводу. Генріх Ліпковський вирішує збудувати цукровий завод. Будівництво розпочалося у 1842 році. Його керівником був іноземний будівничий Шварц. Для будівництва було застосовано будівельні матеріали: граніт, цеглу та ліс. В 1844 році будівництво було закінчено. За переказами старожилів, це було примітивне мануфактурне підприємство, на якому працювали кріпаки. Очистка цукрового буряка проводилась вручну, «привід» , який крутили воли, різав буряк. Потім видушували соки, які в ковшах доводилося доставляти до місця їх варки. В заводі було встановлено два парових котли локомобільного типу. В перші роки свого існування цукровий завод переобляв зовсім малу кількість цукрового буряка, відносно теперішніх маштабів переобки, а площа його посіву була всього 5-6 га. Але, не зважаючи на це, він грав, без сумніву, дуже важливу роль в економічному розвитку села Красносілки.
Починаючи з 1861 року, з ініцітиви поміщика Генріха Генріховича Ліпковського розпочалася розбудова села. Було реконструйовано шляхи (1861рік), які сполучали село з іншими населеними пунктами. У 1862 році збудовано церковно – приходську школу. У 1862 році Генріх Ліпковський запропонував селянам збудувати мости через дві місцевих невеличких річки Майку і Ванюшку, що впадають у Південний Буг.
В 1867 – 1873 роках проводилось будівництво нової православної церкви в селі Красносілці. Цій церкві, як і її попередниці , було надано ім»я Іоанна Богослова. Це була дерев»яна будівля на кам»янім фундаменті. Церква мала трьохярусний іконостас, прикрашений золотою різьбою на блакитному фоні і була збудована разом із дзвіницею. Будівництво порводилось за кошти прихожан і обійшлося їм у 7200 карбованців. Першу церкву, що була збудована у 1703 році і проіснувала до 1873, довелось через застарілість розібрати. 1896 року церкву довелось ремонтувати. Церковний купол і барабан було розібрано до зовнішнього карнизу. Заломи стін були витесані із нових брусів. Потім барабан і купол було встановлено заново.
Остання завершальна стадія промислового перевороту спричинила значні зміни в господарстві села Красносілки. Молодий ще тоді пан Генріх мав освіту агронома. Одержавши спадщину, він змінив традиційний спосіб обробітку землі. Було впроваджено сівозміну, збільшено посівні площі, удобрювання проводилось на науковій основі. На відміну від свого батька, він не ввжав, що сільське господарство малоприбуткове. Він довів, що воно може приносити на багато більше прибутку, ніж приносило раніше. За його життя значно збільшилась врожайність, поголів'я худоби. Сільське господарство стало домінуючою галуззю його господарювання. Г.Г, Ліпковський збудував паровий млин, конюшні, соломорізку, воловню, магазин.
З 1875 по 1878 роки Ліпковський проводить будівництво Економії, на яке було найнято близько ста робітників із Росії. Їхніми зусиллями збудований паром через річку Південний Буг, який з»єднав Красносілку із сусідньою Маньківкою, де знаходилось велике родовище граніту. Паромом граніт та інші будматеріали доставляли до місця будівництва.
Приблизно в 90-х роках ХІХ століття були забруковані вулиці від цукрового заводу до забари, і до панського будинку. Тут була збудована перша в Красносілці лікарня., пізніше у 1900 році споруджена залізнична станція. Все це сприяло розвитку торгівлі. Взагалі, село поділялося на сектори: Забару, де жили робітники цукрового заводу, цукровий завод, що з усіма своїми корпусами і допоміжними будівлями займав більше 25 десятин землі, та частину села, де жили селяни, що обробляли свою землю або наймитували у поміщика.
У 1899 -1900 роках проводось будівництво вузькоколійної залізниці та залізничної станції, яку в честь Генріха Ліпковського назвали Генріхівкою.
На рубежі ХІХ та ХХ століть Красносілка являла собою обширний напівсільськогосподарський напівпромисловий населений пункт. Село розділяється трьома невеликими ярами, які простягаються з півночі на південь. По двох з них протікали невеликі річки. Кліматичні умови сприятливі. Населення Красносілки в 1901 році становило 1290 чоловік. Жителі села займались землеробством на своїх ділянках, на полях пана Ліпковського, працювали в панській економії, були робітниками на цукровому заводі, на цегельні і чугунно-леварному цеху, які були збудовані в 1890 році при цукрозаводі.
В 1903 році в Красносілку було перенесено волость, до якої входило дванадцять сіл . Того ж року в центрі села було збудовано приміщення волості . Після виходу з кріпацтва, селяни користувались землею, за десятину якої сплачували 70 коп. Податку. Крім того, вони були зобов`язані платити: земський податок в розмірі 60коп. За десятину, подушний – 4крб., казенний збір – 1 крб.12 коп. І кіміновий, який йшов на виплату страховки. На базі викупленої в Генріха Ліпковського цукроварні було створено акціонерне товариствоКрасносільського цукрового заводу. Адміністрацію очолювали директори Л.І.Бродський та В.Г.Гінцбург.
Реконструкція у 80-х роках відкрила перед підприємством нові можливості, підвищила його рентабельність. Проте, в умовах жорстокої конкуренції, завод потребував все більшого вдосконалення. В 1903-1905 роках проводилась нова реконструкція.Робітниками підприємства були здебільшого жителі Красносілки. Вже не одне покоління красносільчан працювало тут. Батьки передавали своїм дітям знання і досвід праці на цукровому заводі. Тому виникла особлива група робітників, які традиційно працювали на цьому підприємстві. Їхня праця виділялась особливо високою продуктивністю. Але тут працювали також робітники із інших міст і сіл.Це були переважно сезонні робітники.1900 року за вимогою профспілки на кошти цукрового заводу було збудовано лікарню. Тут мали право безкоштовно лікуватися всі потерпілі на під час виробництва на підприємстві.
Незадовго після страйку 1905 року пан Генріх Ліпковський захворів і помер. Це був справжній син своєї епохи: хазяйновитий і енергійний господар, дещо скупий та високомірний по відношенню до селян. Його діяльність грала не останню роль у розвитку і процвітанні села Красносілки. За його життя було збудовано важливі об»єкти, що надали селу нового економічного значення. Відомо, що за первинним планом будівництва залізниці, вона не мала проходити через Красносілку. Але Г. Ліпковський, на чиїх землях проводилось будівництво, запропонував Вознесенському , який ним керував, знизити плату за землю за умови, що залізницю буде прокладено чере Красносілку на землях, які теж належали Ліпковському. Звичайно, це мало вигоду для самого поміщика, але набагато користі воно принесло для села Красносілки та навколишніх сіл.
Після смерті Г. Ліпковського його будинок, Економія та земля перейщли до Вацлава Генріховича Ліпковського. Молодий пан відзначався деякою ліберальністью поглядів. Він любив спілкуватися із селянами, охоче відвідував їхні свята, ходив до них у гості. Вацлав Ліпковський постійно проводив прийоми гостей, полювання і зовсім не задумувався над станом свого господарства. У 1911 році під час полювання з паном стався нещасний випадок і невдовзі він помер. Після нього залишилдось багато боргів. Його вдові Вацлаві Ліпковській довелось звільнити більшу частину прислуги із великим трудом виплатити всі борги. Вона розуміла, що сама не зможе поправити господарствво, тому віддала свої землі, економію та інше господарство в оренду власнику цукрозаводу Бродському..
В 1913 році площа села Красносілки становила близько 1472 десятини. З них більшість належала Економії акціонерного Товариства Красносільського цукрового заводу. Керівництво акціонерного товариства навчене досвідом страйку 1905 року, ввело в систему укладення з селянами письмового договору про виконання певних робіт на землях Економії.
Пані Вацлава прожила в Красносілці до 1918 року. Після повалення влади П. Скоропадського вона, побоюючись за свою безпеку, забравши всі цінності, разом із своїми дітьми виїхала до Польщі
вранці -2…-4° 
