Інша легенда говорить про те, що коли Преображенська церква, під якою, за свідченням монахів, поховані перші пустельники – засновники монастиря, була розібрана і вивезена, а поміщицький управляючий наказав місце, де був з дубового пня престол, закидати хмизом і бити нагайкою всіх православних, які не хотіли йти звідси, то звідкись з’явився на милицях каліка і став молитися на цьому місці. Коли ж один з охоронців управляючого хотів вдарити бідняка нагайкою, той одразу піднявся і, залишивши свої милиці, побіг як здорова людина.
Про зцілення калік перед монастирською іконою Божої Матері розповідає ще один такий випадок. В сорокових роках минулого століття прийшов на милицях і впросився на проживання в монастирі виходець з Шаргорода, відставний солдат-каліка, який, проживши тут декілька років, попросив постригти його в монахи, а під час постригу відчув себе здоровим і тут же, перед іконою, склав свої милиці.
Інший описаний в джерелах подібний випадок стався в 1865 році, коли в монастир на послушання був прийнятий селянин з Ольгопільського повіту Андрій Кравцов, якого пізніше розбив параліч. Вже в 1872 році, пересуваючись на милицях, він, при постриженні в монахи, також склав свої милиці перед іконою і був в обителі ієромонахом аж до своєї смерті в 1900 році.
Про стару Преображенську церкву розповідають таке: в 1830 році до настоятеля ігумена Талактіона приїхав його знайомий чиновник з Кам’янця-Подільського. Проїжджаючи біля церкви, він побачив в ній свідчення і зайшов туди. В церкві стояв один монах в мантії, з свічкою в руці і молився перед іконостасом. Чиновник, прийшовши до настоятеля монастиря, запитав його, що, можливо, того чоловіка щойно постригли в монашество, так як церква освітлена і в ній молиться інок. Але настоятель цього не підтвердив, і послав дізнатися, чому після вечірньої служби церква до цих пір не закрита. Незабаром він отримав відповідь, що церква закрита вчасно. Всі дуже цьому всьому здивувалися і визнали це за чудо.
Слід сказати, що як свідчать церковні джерела, в різні періоди деякі з монахів часто помічали в нічний час в церкві світло і двох людей, які молилися. З цього багато хто зробив висновок, що це ті самі монахи, які поховані під цією церквою.
Ось такі легенди про знаменні події з життя бершадського монастиря зафіксовані в різних джерелах.
Найбільшого розквіту бершадський монастир зазнав в кінці позаминулого століття, коли настоятелем його став архимандрит Іоан. В цей період склад монастирської братії був такий: один ігумен, 5 ієромонахів, ієродиякон і монах, 15 послушників з учнями, 10 богодільників та декілька служителів. Ось які дані ми маємо на той період щодо господарського майна: 15 штук ВРХ, 7 коней та інша худоба. Велика робота була проведена настоятелем монастиря по будівництву монастирських будівель, облаштування території. В 1898 році була перекрита заново листовим залізом Свято-Миколаївська церква з дзвіницею, здійснено ряд добудов по проекту архітектора Нюхалова, ремонт всіх монастирських будівель. Все це стало можливим в зв’язку із збільшенням доходів до монастирської казни. В 1902 році на монастирську ікону Божої Матері була прилаштована дорогоцінна риза з рамою, зроблена в Москві на замовлення фабрично-торговим товариством Немирова-Колодкіча. Влітку цього ж року на соборній Преображенській церкві було заново перефарбовано весь купол і бокові фронтони церкви, збудовано кам’яно-цегляну огорожу протяжністю 35 погонних саженів і триметровою висотою, а також басейн у саду і ставок, поновлено все внутрішнє убранство Теплої Богородної церкви.
Звичайно, переглядаючи скрупульозно записані рядки витрат з монастирської казни, в першу чергу звертав увагу не на звичайну господарсько-фінансову діяльність цієї обителі, хоч будь-який дослідник тут міг би знайти немало корисних для себе матеріалів, а, насамперед, на духовно-культурну.
Ось деякі із записів.
Для бібліотеки виписано з Синодальної друкарні «целый круг великих Богослужебных книг...» (і далі йде їх перелік), а також близько 60 різних цінних книг – морально-повчального, історичного, медичного і господарського змісту.
Викликає зацікавленість і перелік журналів, які «виписував» монастир. Це «Христианское Чтєние» с «Церковным вестником», «Церковные ведомости», «Подольские Епархиальныє ведомости», «Душеполезное чтение», «Странник», «Миссионерское Обозрение», «Спутник Здоровья» з усіма до них додатками.
вранці -2…-4° 
