Документальне видання, присвячене пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років, упорядкував професор кафедри історії Національного університету «КиєвоМогилянська академія», доктор історичних наук, протоієрей Української православної церкви Київського патріархату отець Юрій Мицик.
Кожен із томів цієї архео - графічної серії має певну специфіку. На відміну від перших п’яти книг, в шостому томі більше місця займають спогади осіб, які в 1932-1933 роках були малолітніми дітьми.
Вони дуже точно свідчать про трагедію в межах однієї чи кількох сімей, про засоби виживання, про тяжкі свої поневіряння в пошуках їжі, адже тодішні страхітливі події назавжди вкарбувалися в їхній пам’яті.
Свідчення очевидців, на думку автора, дозволять доповнити картину про трагедію голодомору на рівні сім’ї й окремого села, во ни проливають світло і на специфіку проведення тодішньої політики в конкретних районах України.
Вивчення проблеми голодомору в Україні не обмежується колом етнічних українців, адже випробувань голодом зазнали й інші етнічні групи, що проживають в Україні, серед яких і російські старообрядці. Цікаво, що в частині третій книги цій темі присвячено окремий розділ – «Голодомор у с. Пилипонівці Бершадського району Вінницької області» (це одне з найбільших місць компактного проживання старообрядців на Поділлі). Свідчення про голодомор серед старообрядців унікальні, вважає старший науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського Національної академії наук України, кандидат історичних наук Сергій Таранець, який неодноразово бував у Бершаді і записи якого теж увійшли до цього документального видання, адже ця проблема мало досліджена.
До речі, матеріали згаданого розділу шостого тому серії – частина роботи переможця Всеукраїнського конкурсу учнівських робіт «Об’єднаймося ж, брати мої…» в номінації «Історія України і державотворення», старшокласника Бершадської ЗОШ №1 Віталія Титарчука. Свідчення пилипонівських старообрядців, на думку фахівців, цікаві тим, що, з одного боку вони відображають загальні тенденції, які відбувалися в державі, а з другого – мають свою регіональну специфіку.
Голодомор у Пилипонівці, стверджує на основі досліджень науковець Сергій Таранець, не мав таких жахливих наслідків, як серед інших українських населених пунктів.
Дослідники трагедії пояснюють це общинною організацією старообрядців, сильним почуттям колективізму, характерним для громади, яка протягом свого існування піддавалася переслідуванню.
Удар голодом тут був пом’якшений наявністю біля села цукрового та спиртового заводів. Звісно, вплинули й інші фактори, які потребують вивчення.
Голод 1932-1933 років чорною сторінкою вписався в історію Пилипонівки, як і інших українських населених пунктів. Ми повинні знову і знову повертатися пам’яттю до тридцять третього, пізнати його до дрібниць, передати наступним поколінням знання про жахливе минуле, щоб не допустити його повторення.
Василь ВЕРБЕЦЬКИЙ.
вранці -2…-4° 
