В 1961-му 15 травня Бог і люди обвінчали їх на спільне життя – сім’ю Затерухів, яка заявила про себе роботящими справами. Василю Дмитровичу доручили нову автомашину (що в той час потрібно було заслужити), а Катерина Карпівна працювала на фермі, де все робилося без механізації. Ось так і пропрацювали увесь вік.
Це подружжя виховало чудову доньку, дочекалися двох онуків, є вже й правнук.
Хоч нині вони вже в поважному віці, все ж обробляють 1,5 га землі, на якій творять «рай земний» – і все це своїми руками. В Романівці про них знає кожний. Росте на їх городі молодий сад: яблуні, груші, сливи, черешні, більше 40 штук, тут охайні діляночки всякої всячини городньої. І тут же, але в різних місцях городу, по 2535 м2 абаретки, на яких усі квіти України – від чорно - бривців і до тюльпанів. Це – своєрідна «Софіївка» на їх городі.
Вулиця, навпроти їхньої хати, чисто підметена і попід тином ростуть хризантеми. На подвір’ї, на городі – чисто, як у палаті реанімації, і що найголовніше – з великою любов’ю обласкані квіти та вся інша рослинність. Так можуть жити і творити тільки великі інтелігенти своєї землі.
Не знають втоми золоті натруджені руки цих двох дітей України. Вони небагатослівні і роблять це не на рекламу. Це їхній природній стан душі, це глибина їхньої любові до творчої праці, до всього земного, красивого, милого і доброго. Такі люди є основою нашої землі, її славою, її багатством і опорою.
Тож живіть ще довго на радість дітям і людям. Із золотим ювілеєм Вас, шановні Василь Дмитрович і Катерина Карпівна.
Хай Вам щастить і здоровиться. Хай Вас Бог оберігає і люди люблять. Хай і надалі цвітуть у Ваших душах ніжні почуття.
Сім’я КОЖУХІВСЬКИХ м. Умань.
вранці -2…-4° 
