На ентузіазмі економіку не побудуєш!

Щоправда, чимало могли б втратити через хвороби на зернових, адже на наших суглинках хлібна маса підсихала не так швидко, але обійшлося. В результаті по врожайності Флорино у першій десятці господарств.
Рекордами похвалитися не можемо, але важливим для нас є те, що і строкатості по показниках по роках немає. А це ознака, що навчилися працювати на полях у будь-яких умовах.
1200 гектарів ранніх зернових на 5 комбайнів – таке навантаження було на жнивах.
Комбайнери С.М. Демченко, В.В. Воронюк, В.П. Мулько, П.Г. Шевчук, В.В. Поворозний, хоч і працювали по одному на них, але ні до кого не було жодних претензій. Заслужений працівник сільського господарства М.В. Бендовський, зважаючи на пенсійний вік, не зміг працювати на комбайні, але поступив по-хліборобськи мудро – відремонтував техніку і передав її справною своєму наступникові.
Кращих комбайнерів у нас не прийнято виділяти, бо це було б не зовсім справедливо. Адже у кого сучасніший, новіший комбайн, у того й результати роботи кращі.
До того ж з досвіду роботи попередніх років знаємо, що у таких «передовиків» іноді «виростають крила».
Оплата у жнива здійснювалася за розцінками, і хоч ніхто нікого не агітував – усі працювали як слід. Колись у господарстві було до 70 механізаторів, а сьогодні з тими ж роботами справляються 16, і до оплати праці жодних претензій.
Причому, мехзагін не поповнюємо, натомість пробуємо вирішувати виробничі проблеми шляхом поновлення техніки більш сучасною.
І чимало вдається. Сталося так, що практично одним агрегатом (були зайняті 2 механізатори), справилися майже з усією посівною. Ось аж коли дехто почав вагатися.
Думали, що через дефіцит кадрів виникнуть проблеми, а їх нема. Це колись, щоб посіяти горох, треба було набрати в мішки до 150 тонн насіння, навантажити його вручну, розвантажити. Тепер 2 САЗи із спеціальними зад - німи бортами забезпечують всю посівну, важкого практично ніхто нічого не бере в руки.
З придбанням нового комбайна «Нью-Холенд» розраховуємо, що проблем виникатиме ще менше.
Як при цьому із зайнятістю вивільнених працюючих?
Була б тільки охота працювати. Маємо, наприклад, аж три обприскувачі. Заробітна плата на них до 600 гривень за 100 гектарів, чому б не заробляти, дотримуючись всіх заходів безпеки?
З перепідготовкою кадрів для роботи на імпортній техніці теж не було проблем. Не на стільки вже освіченіші за кордоном механізатори від наших. Справа в тому, що таку складну техніку на місцях за кордоном не ремонтує ніхто, як це звикли робити ми. Цим займаються спеціалісти фірми, яка її реалізує. Обслуговувати ж її під силу кожному з механізаторів, та ще й за умов, коли на ній і кондиціонер та інші зручності.
Стратегію виживання надалі, як і технології, структуру посівів, міняти не збираємося. А от щодо економічної ефективності вирощування окремих культур, як от гречки, то, як на мене, винні у її дефіциті не ми, виробники, а держава. Дану культуру ще треба вміти вирощувати, та і урожайність її невисока. Тож хто її буде сіяти, коли купити її у нас хочуть по таких цінах, що пшеницю нам вирощувати набагато вигідніше. Аж коли вона стає дефіцитом, ціну на неї починає регулювати ринок.
От тільки навіщо раніше було створювати штучно стрибки цін, тим самим відбиваючи бажання її вирощувати? Якби за неї нам платили хоча б по 2 тисячі гривень за тонну, не доводилося б тепер завозити її із-за кордону та ще й хтозна якої якості.
Щось подібне сталося і в буряківництві, хоч переробників сировини теж можна зрозуміти. Щоб попередньо проплатити за газ, бо в іншому випадку їм припинили б його подачу, вони змушені були поспішно продавати цукор нижче собівартості.
Тепер буряківництво можливо відродити лише за умови, що переробники справедливо розраховуватимуться за сировину, а не покриватимуть за рахунок буряководів збитки, яких зазнали самі.
Ніякої користі не буде і від закликів нарощувати поголів'я худоби. Як тільки на тваринницьку продукцію будуть відповідні закупівельні ціни, Україна забезпечить нею півсвіту. Пора вже взагалі зрозуміти, що ціни повинен регулювати ринок і від цього нікуди не дінемося. На голому ентузіазмі економіку не побудуємо. Тим більше, що тваринництво – це ще складніша галузь, ніж рослинництво. З нашого господарства, наприклад, майже безпідставно змушені були вивезти найкраще поголів'я корів, а доказати свою правоту так і нема як.
Не варто взагалі боятися дати селянам заробляти.
Зовсім по-іншому пішло б тоді виробництво. Практика показує, що чимало ще робочих рук можна було б вивільнити у сільськогосподарському виробництві, віддача ж полів і ферм при цьому зростала б.
Так що бізнес можливий і в сільському господарстві, але тільки при умові, щоб хтось менше втручався у формування цін на нашу продукцію.
Ніхто і ніде не буде працювати собі на збиток.
Спеціалістів, до речі, як і керівників середньої ланки, у нас теж стало менше, але виробництво від того не зазнало змін.
Чи не стане таке вивільнення робочої сили, як у нас, причиною того, що села взагалі перестануть існувати?
Але ж проблему зайнятості у світі в основному регулює знову ж таки держава. Наприклад, землі в одні руки у Європі виділяється не більше 600-800 гектарів, і з її обробітком сучасною технікою часто справляється одна сім’я. Але, щоб закріпити її біля неї, держава там створює всі умови. До хутора, де вона проживає, прокладають не тільки дорогу і водогін, а й каналізацію.
У нас же чомусь, хоч і орієнтуємося на Європу, інвестори формують господарства на десятки, а то і на сотні тисяч гектарів землі. Для технологій, можливо, це і прогрес, але для сіл – це повний крах.