Пізніше її почали називати Виселки. Бо нібито у пору столипінської реформи четверо шляхівчан першими переселилися сюди на постійне проживання. 3емлю при цьому взяли з правом її викупу у наступні 50 років. Хоч насправді викупили зовсім швидко.
Розповідають, що коли ще хтось хотів тут поселитися, попередні жителі вже громадою вирішували: брати їх чи відмовляти, чи трудолюбиві вони і гідні проживати разом з усіма.
Селище називали Червоні Виселки, потім його назвою було "Мирне", і десь аж у шістдесятих роках його назвали Завітне. Голова Шляхівської сільської ради, на території якої воно знаходиться, В.Г. Сторожук родом з цих місць, і якраз тоді навчався в школі, тому добре пам'ятає ці події.
Існує й інша версія. "3авітне" – було першою назвою, і засноване воно було по заповіту старого власника Кочубія – найменшого із синів, який так ніколи у ньому і не побував. А незадовго до падіння кріпацтва програв його в карти.
Другу назву – Червоне село, воно одержало на початку 20-х років і аж у 1964-му знову отримало нинішню.
До 1955 року тут був окремий колгосп. 3давна завітнянські віруючі були приписані до Теофилівського храму.
У 1901-му було 78 дворів, у яких проживали 368 жителів. Тепер у Завітному дворів – 128, у 85 мешкають люди. Населення – 179 чоловік, з яких 71 особа – пенсіонери. Працюючих у СТОВ "Світанок-Агросвіт" – 41, ще двоє людей зайняті у сільській раді (і сільський голова, і секретар проживають тут також).
Населення утримує 40 корів, стільки ж молодняка ВРХ, 150 свиней, а ще вівці, кози, птицю.
ЯК ГАЗИФІКУВАЛИСЯ
У 2002 році, напередодні парламентських виборів, тодішній керівник сільськогосподарського підприємства В.С. Сторожук звернувся з проханням до земляка – директора Маріупольського металургійного комбінату В.С. Бойка з проханням посприяти у газифікації села. І той відгукнувся, допомігши трубами, адже газопровід на Красносілку прокладено зовсім недалеко.
Коли господарство очолив О.І. Ковбасюк, ним було виділено 200 тисяч грн., за які всього за три місяці селище було газифіковано. Вперше природний газ спалахнув в оселях працівниці ферми М.Хахалини і пенсіонерки В.Сторожук, а протягом місяця було підключено всі хати.
ЄДИНА ПРОБЛЕМА – БЕЗДОРІЖЖЯ
Перша оселя при в'їзді у селище з боку
Шляхової – подружжя Любові і Володимира Кибалів, які вже на заслуженому відпочинку. У свій час Володимир Єфремович, працюючи на мікроавтобусі у шляхівському господарстві, об'їздив, за його словами, чи не весь Радянський Союз. І, здається, міг запросто визначитися, де йому з сім'єю буде краще доживати віка. Але так, як виростав у Завітному, у яке у свій час переселилися його батьки, вирішив не зраджувати своїй малій батьківщині. Адже природний газ, телефонний зв'язок підведені, до
Шляхової недалеко, та і дорога є.
Бруківку через Завітне було побудовано десь у сімдесятих роках – по ній возили цукрові буряки на Красносільський цукровий завод. Однак половина обох вулиць так і залишилися без твердого покриття до наших днів.
Обійстя згадуваного вже подружжя визнано кращим двором. У них гарна цегляна хата, якої вистачить для проживання ще не одного покоління. А от минуле господар все ж згадує з ностальгією. Адже колись і робота у всіх була, на яку звідси підвозили, і техніку у їх гаражі часто міняли на нову. Тепер же в
Шляховій є машини, яким по 30 років.
Як люди тут виживають? У всіх є городи, утримують худобу, тож буває вгору ніколи глянути. У багатьох в районі не вродила цього року картопля, але в Завітному вона є. По-перше, на відміну від
Шляхової, тут частіше випадали дощі, по-друге, мілко залягають підгрунтові води. У обійсті Кибалів добре вродив ще й виноград.
Хоч у селищі тільки дві вулиці – Шевченка і Жовтнева, місцеві жителі розповідають, що у свій час мав намір побудуватися у цих чарівних місцях навіть сам
В.М. Кавун, коли ще головував. У його планах також було прокласти асфальтовану дорогу, бо місцевість тут, за його словами, як на кращих курортах.
І це справді так. У самому центрі – один із ставків, який не здали в оренду, а зарибили і залишили для любительської риболовлі. Тепер чи не вся
Шляхова приїжджає сюди на рибалку. Порядок на ньому підтримують громадські інспектори.
На відміну від інших бригадних сіл у тутешніх жителів єдина скарга – на бездоріжжя, яке має місце на частині кожної з вулиць. Причому, велику надію на її вирішення покладають на сільського голову В.Г. Сторожука. Тому, що сам він живе у Завітному, до того ж дав обіцянку, балотуючись на цю посаду, зайнятися цією справою і газифікацією.
Василь Григорович розповів, що давно вже можна було зробити дороги, але, на жаль, бюджету сільської ради на це не вистачає. Однак спільно з сільгосппідприємством вже розроблено план, щоб і на цих вулицях навести порядок.
ЗАВІТНЕ – НЕ ГЛИБИНКА
У селищі проживають 19 учасників війни, троє інвалідів – М.К. Бойко, І.П. Горбатюк і О.З. Чередник.
Олексій Захарович, зокрема, будучи інвалідом І групи, не корився долі. 18 років працював начальником військово-облікового столу в Шляхівській сільській раді. Зараз теж не без діла. Якщо Ганна Яківна – дружина, більше порається на городі, то він займається, наприклад, консерваціями. Хліб, товари першої необхідності купляють у магазині, який недалеко. Дякує ветеран і медикам, які навідуються до нього й допомагають. А от про зв'язківців у нього склалася особлива думка – попрацює телефон після їх приїзду декілька днів і знову замовкає. Та найбільші претензії у кавалера двох орденів і багатьох бойових медалей все-таки до столичної влади – було обіцяно йому забезпечити автомобілем, але до цих пір не виконано. Не запізнилися б, каже, адже зозуля накувала вже 85 років.
Діти пенсіонерів – у
Шляховій, Умані. Але переїжджати до них не думають. Та коли їхні рідні місця називають глибинкою, навіть ображаються.
До речі, відколи підвели природний газ, у Завітному кажуть, почали купляти хати. Коли готувався цей матеріал, її можна було купити за 5-9 тисяч гривень.
А щодо плодових насаджень, то не завжди у райцентрі на ринку є такі груші, як тут на деяких подвір'ях під ногами.
Здавалося б, сам Бог велів завести у такому місці фермерське господарство. Однак їх тут немає. Частина людей обробляє землю, яка припала на пай, одноосібно. Неабияк виручає односельчан у веденні домашнього господарства І.Ю. Макарчук, у якого є власний тракторець. У двох обійстях утримують також коней.
Якщо у деяких селах ферми зруйновані, то у Завітному вона залишилася діючою. Причому, на ній механізовано і доїння, і роздачу кормів. Доярки Ольга Бондаренко, Тамара Суха, всі, з ким довелося зустрітися готуючи цей матеріал, тільки дякували керівнику господарства О.І. Ковбасюку за те, що в них і природний газ є, про який у багатьох селах мріють десятиліттями, і робота, і що заробітками задоволені. Розповідають, що безробіття тут практично немає. Хто хоче працювати, усі при ділі. Не так часто траплялося останні роки, щоб на якійсь із ферм ніхто ні на що не скаржився.
Молоко продається як на Бершадський, так і на Тульчинський молокозаводи.
Незважаючи на те, що дітей до 18-літнього віку у Завітному нараховується тільки 26, тут діє клуб, яким завідує О.С. Болобан. За сприянням голови села тут робиться ремонт.
Кажуть, що навіть із
Шляхової ходять сюди на дискотеку. І старше, і молодше покоління щоразу з нетерпінням чекають, коли виступатиме завітнянський ансамбль "Хуторянка". У стінах клубу проводяться всі свята. До речі, пожвавилася культурно-масова робота тільки з приходом завідуючої Ольги Степанівни, яка добирається із
Шляхової.
Є у селищі і діючий ФАП, який також планується найближчим часом газифікувати. Жаль, що сюди не заїжджають рейсові автобуси. Хоч віриться, що буде це рано чи пізно. А поки що з перевезеннями людей справляється транспорт сільгосптовариства.
Будь-хто, побувавши у Завітному, зробив би висновок про те, що селище це – затишне і привітне. Тут не завмирає життя. Якщо і є в тутешнього населення якісь проблеми, то, здебільшого, загальнодержавного характеру. На місцевому ж рівні завжди, наскільки це було можливо, робилося все, щоб людям жилося краще. Робиться це і тепер, тому й панує серед населення ділова атмосфера. Ніде не довелося почути навіть натяку на те, що селище зникає. От що значить, коли місцева влада і керівництво товариства далекоглядні. Саме завдяки їм збереглася не тільки виробнича база, а й вся інфраструктура, необхідна для проживання. Тому й жителі тут не занадто скаржаться на проблеми і завжди зустрічають гостей привітно.
вранці -2…-4° 
