Місія священника

Отець Дмитро був його першим духовним наставником, допоміг утвердитися у вірі, визначитися у виборі правильного шляху в житті. Рішення юнака було трохи несподіваним для його ровесників, навіть певною мірою для батьків, але зрештою ніхто не перешкоджав ступити на цю стежину.

Більше того, тато й мама були раді, що син у цьому жорстокому світі і непростому часі зробив такий відповідальний і продуманий крок.
Вступити до духовної семінарії було для нього неважко.

Адже ще з дитячих літ знав потрібні молитви, цікавився історією церкви, вивчив старослов’янську мову. Як і годиться, дотримувався послуху.

Час летить швидко. І ще під час навчання в семінарії Сергій одружився, а рівно десять років тому був рукопокладений владикою – став священиком. Деякий час служив у Немирівському районі, а потім його перевели у Бершадський район – на батьківщину дружини Тетяни (народилася в Крушинівці). Цікаво, що із трьох запропонованих приходів – Поташні, Берізок, Осіївки – він вибрав останній.

Це було цілком інтуїтивно, але зараз важко уявити це село і сусідню Малу Киріївку без молодого, але мудрого й авторитетного священика Сергія Прокоповича.

…Коли він прийшов у село, проблем у церковному житті тут було дуже багато. Можна сказати, що духовність загубилася у постійних суперечках між вірянами. Село розкололось надвоє, адже раніше тут було дві церкви – Івано-Богословська та Покровська. Так сталося, що залишилася лише остання. Відтак постійно виникали суперечки, навіть сварки між прихожанами. Тож першим завданням, яке владика поставив перед молодим священиком, було таким: «Іди і наводь лад!». А як його навести, коли до церкви тоді ходило навіть по неділях ледь з десяток людей? І навіть деякі рідні між собою не розмовляли.

Та він терпляче ішов до одних, до інших, проводив службу, а в проповідях закликав до єдності, взаєморозуміння. Адже живуть в одному селі, в одній громаді. Його наполегливість, терплячість, мудрий підхід принесли зрештою свої плоди – через два роки все наладилось. І до церкви стало ходити більше людей: вони відчули, що священик щирий у своєму прагненні навести лад, донести прихожанам Боже слово, утвердити духовність. Дуже багато робить для підтримування храму в належному порядку.

Протоієрей Сергій Надольний обслуговує і Малу Киріївку. Торік у цьому селі було відкрито приміщення нового храму. А два роки тому підмурок під нову церкву заклали і в Осіївці.
– Ми дуже раді, що знаходимо спільну мову з керівником місцевого товариства Людмилою Тарасівною Глушко, – розповідає настоятель. – Вона постійно цікавиться проблемами церкви, допомагає матеріально. Сподіваємося, що і в Осіївці незабаром з’явиться нове приміщення.

…За десять років служби Сергія Прокоповича дуже змінилося і ставлення людей до віри: – Якщо раніше за весь піст до церкви могло прийти сповідатися ледь півтора десятка чоловік, то зараз іде майже все село.

І священик іде до людей, найперше до дітей. Проводить з ними бесіди про віру, духовність. Без нього не обходяться шкільні свята – перший та останній дзвоники, він приходить з подарунками у день Святого Миколая. Взагалі, родина настільки органічно вписалася в життя місцевої громади, що іноді тут й забувають, що вони «завезені». Та й самі Сергій і Тетяна Надольні з дітьми Марійкою (закінчує третій клас) та чотирирічною Оксанкою вже вкоренилися тут: викупили будинок, в якому живуть, мають своє підсобне господарство.
А найголовніше – поріднилися із людьми. І люди шанують їх, бо відчули їхні відкриті серця, щирість і готовність допомогти.

Незважаючи на порівняно молодий вік (тридцять років йому виповниться лише в червні), Сергій Прокопович своєю діяльністю здобув чималий авторитет і в громаді, і серед колег. За указом Блаженнійшого митрополита Володимира він став прото - ієреєм, нагороджений важливим атрибутом священика – спеціальною палицею. А є ще ж відповідні грамоти. Це, звісно, відіграє важливу роль у духовному житті. Та найголовніше священик бачить у постійному виконанні своєї основної місії – служінні Богові і людям. І він виконує цю місію з честю.

Федір ШЕВЧУК. с. Осіївка