Пам'ятаймо їх

858 п’ятківчан боронили її, повернулися додому лише 311, та і з них 120 – інвалідами. Нині їх 21 – першої і другої груп.
Розповісти хочу лише про одного з них – Михайла Євдокимовича Гергелюка, який є інвалідом першої групи.
У вересні 1943 року визволяли місто Білу Церкву. Не було тоді ні дня, ні ночі, все злилося в одне вогняне зарево. Та ще й фашистські «Юнкерси» «надокучали».
Якось командир взводу повідомив наприкінці дня, що батареєю знищено одним залпом шість ворожих танків, більше півсотні живої сили. І в цей час пролунав вибух. Після Михайло Євдокимович вже не пам’ятає, хто йому робив перев’язку і яким чином він опинився у місті Уфі. Аж у госпіталі йому розповіли, скільки тоді було вбитих та поранених.
У 1944 році, після лікування, його комісували і відправили на Україну, яку було вже звільнено.
З перших днів після повернення, як і всі, обробляв землю. Закінчив курси трактористів і відпрацював на тракторах різних марок, починаючи з «Універсала» 38 років.
Серед нагород, яких удостоєний, – орден Слави, до півтора десятка медалей. Головне ж, що він був закоханий у поле. З ранньої весни до заморозків сіяв, орав, збирав урожаї.
У вересні цього року йому минуло вже 86 років. Тож понад усе хочеться, щоб у плині часу не загубилася пам’ять про таких, як він.
Мойсей ПОХИЛА.