... Народився він 1 липня 1935 року у Михайлівці. Був другою дитиною у Сергія та Параски Рудиків (всього в сім’ї було шестеро дітей). Дитинство його припало на воєнне і післявоєнне лихоліття, тож навчання в школі (спочатку в Михайлівській, потім в Ольгопільській) довелося поєднувати з роботою в місцевому колгоспі – був причіплювачем, помічником комбайнера. Звісно ж, як і інші діти, виконував усякі роботи по господарству й дома.
У 1954 році Ольгопільський райвійськкомат призвав його в армію. Служив у Ленінградському військовому окрузі. Ще під час служби у 1957 році з дозволу командира склав вступні іспити і став студентом Ленінградського державного університету, де вивчав фізику атмосфери.
Щороку студент Петро Рудик під час канікул не відпочивав, а брав участь в експедиціях. Так він убивав двох зайців: по-перше, заробляв гроші (батьки не мали змоги йому допомагати), а по-друге, так закріплював на практиці здобуті у виші знання.
Запам’яталися всі поїздки.
Перша була в Карелію, друга – на Памір (вище Паміру – тільки небо!). Далі – Урал, Підмосков’я... До речі, під час однієї з експедицій він познайомився зі своєю майбутньою дружиною.
Розпочинав трудову діяльність Петро Сергійович у Казахстані в Цілинограді (нині це місто Астана, столиця Казахстану з 1998 р.). Був спочатку керівником літаючої лабораторії, мав у своєму розпорядженні літак АН-2, разом з іншими спеціалістами-метеорологами проводили експерименти, що пов’язані були з вивченням впливу атмосфесних явищ.
Доводилося навіть «робити» погоду в прямому розумінні цього слова: за допомогою спеціально обладнаних літаків очолювана Рудиком група створювала штучні опади для потреб сільського господарства та промисловості. А пізніше, під час Олімпіади80 у Москві, навпаки, розганяли хмари, створюючи сонячну погоду.
За короткий час молодий фахівець здобув авторитет у колег, сім’я одержала квартиру, народилася донечка Іринка. Здавалося б, чого ще хотіти – є належні умови, улюблена робота, тільки працюй. Але Петра Сергійовича не залишала думка, що все це якесь тимчасове, що рано чи пізно він має повернутися в Україну. Підсвідомо пригнічувало те, що нечасто чулося рідне українське слово (хоч земляків у Казахстані жило чимало). І хоч було йому вже сорок п’ять, за плечима мав майже двадцятирічний стаж, у грудні 1979 року він по переводу з Казахстанського управління гідрометеослужби через Український гідрометцентр приїхав на Волинь.
У Луцьку з 1956 року діяло Волинське обласне гідрометеорологічне бюро (ГМБ).
Його новим керівником і став Петро Рудик. На його долю випало проектування і спорудження нового 4-поверхового приміщення бюро.
Проект був готовий у 1984 році. Згідно з рішенням управління гідрометеослужби СРСР, у процесі будівництва бюро поступово реорганізувалося у гідрометеообсерваторію (ГМО). До її складу було включено гідрохімічну лабораторію (проводила моніторинг води у басейнах річок Західний Буг і Прип’ять та атмосферного повітря в місті Луцьку).
Завдяки підтримці тогочасної влади і наполегливості Петра Сергійовича спорудження першого в Україні будинку, призначеного спеціально для потреб гідрометеослужби, завершилося за дев’ять місяців. «Вибивати» кошти на будівництво було нелегко: керівникові навіть доводилося їздити у високі кремлівські кабінети. Велику роль зіграли і дружні особисті стосунки з тодішнім першим секретарем Волинського обкому компартії Леонідом Палажченком.
Зрештою, вдалося одержати один мільйон рублів. Колектив організації отримав ідеальні умови для праці і розвитку служби – приміщення служби розмістилося у самому центрі Луцька. Волинські метеорологи одними з перших в Україні «зловили» хмару, що несла від Чорнобильської АЕС радіаційне забруднення.
Це відбулося так.
У перші хвилини після вибуху начальник метеостанції «Маневичі» Г.Зінькова по телефону повідомила про підвищений радіаційний фон – 75 мкр/год. Через дві години він уже був 2900 мкр/год.
Петро Рудик відразу ж передав цю інформацію у штаб цивільної оборони області, голові облвиконкому, першому секретареві обкому партії і в Київ.
Директору гідрометобсерваторії надійшла команда виїхати в Маневичі і розібратися на місці. Заміри показували, що із звичних для місцевості 4-6 мікрорентген гамма-фон піднявся до 100.
А в районі автостради Київ – Варшава він становив 1000 мікрорентген, в самих Маневичах – 1200!
На превеликий жаль, тодішня влада так і не скористалася піднятою тривогою і наданою інформацією. Населення області не було попереджене про небезпеку. А це дозволило б багатьом людям уникнути викликаних потім радіаційним брудом захворювань і смертей.
У жовтні 1988 року вісім гідрологічних постів у басейнах Прип’яті і Західного Бугу були закриті, а на базі Волинського ГМО створений Волинський обласний центр з гідрометеорології (ЦГМ) 14 підпорядкованих йому метеорологічних станцій розташовані у Волинській, Рівненській та Хмельницькій областях, а 30 гідрологічних постів діють також, крім згаданих, ще й Тернопільській та Львівській областях. Потреби у послугах метеорологів надзвичайно широкі. Це не тільки економіка, зокрема, транспорт, зв’язок, а й наше повсякденне життя.
У кінці лютого 2008 року начальник Волинського ЦГМ Петро Рудик подав у відставку про звільнення за віком. Але звільнивши керівну посаду, роботи не залишив, продовжує працювати, хоч життєвий календар повернув на дев’ятий десяток.
Петрові Сергійовичу є про що згадати. За плечима – насичені активні роки. Втім, і зараз він залишається людиною діяльною, яку знають не тільки в Україні. Він очолив українсько-польську групу для сппівпраці на прикордонних водах. Працювали за міжнародним проектом TASIS, до якого включені Україна, Польща, Німеччина та Білорусь. П. Рудика було запрошено до Франції переймати досвід вивчення річок та використання водних ресурсів. Далі були Австрія і Словаччина, взаємовигідний обмін досвідом.
КІЛЬКА ЗАПИТАНЬ НА ЗАВЕРШЕННЯ РОЗМОВИ:
– Петре Сергійовичу, як часто трапляються помилки у прогнозах синоптиків і чим вони викликані?
– Результати прогнозів залежать від факторів атмосфери, яка ще недостатньо вивчена. Ми даємо прогнози з точністю до 85-90 відсотків.
А коли мова йде про стихії, зокрема, шквали, то точність може складати й до 100 відсотків. На точність прогнозів впливає недостатня забезпеченість технічним оснащенням (маємо 10 відсотків від потреби).
– Крім прогнозів погоди, чим ще займається Ваша служба?
– Вивчаємо транскордонні переноси, стан річок, атмосфери, контролюємо забруднення річок, грунтів на Волині. Спостерігаємо за станом всіх сільськогосподарських культур, пропонуємо врожайність. І, звичайно, наш традиційний обов’язок – давати прогноз погоди.
– Яке Ваше ставлення до прогнозистів-аматорів, які передбачають погоду на основі народних прикмет?
– Ми завжди вітаємо бажання людей спостерігати за погодою і робити свої висновки. Але колись наша промисловість і наука були на низькому рівні і не було такого сильного впливу людини на природу. І зараз настільки все змінилося, що ті народні прикмети, які справджувалися раніше, зараз незавжди підходять. До того ж, бачимо, що і кліматичні умови змінюються.
– А як можна стати метеорологом?
– За часів СРСР таких фахівців готували переважно в Ленінградському університеті. І у великих інститутах діяли кафедри подібного спрямування. Нині у нашій країні цю професію можна здобути в Київському національному і в Одеському економічному університетах.
Федір ШЕВЧУК.
вранці -2…-4° 
