Відтоді кожна нова наша зустріч – це духовне збагачення, хвилини приємного спілкування, які додають бадьорості, позитивної енергії, адже Микола Сергійович має багатий життєвий досвід, з приязністю ставиться до людей, у нього добре розвинуте почуття гумору. І для кожного він знаходить душевне, тепле слово.
... Зростав Микола Рудик у багатодітній працьовитій дружній сім’ї. Батьки Сергій Степанович і Параска Власівна своїм дітям – двом донькам і чотирьом синам – змалку прищеплювали людські чесноти, любов до праці, наполегливо дбали про те, щоб кожен із них здобув вищу освіту. Вже більше двадцяти літ минуло відтоді, як Сергій Степанович відійшов у інший світ, а Микола Сергійович і досі, все життя з теплотою, великою шаною і вдячністю згадуватиме свого батька, який зіграв, мабуть, вирішальну роль у його вихованні.
Після закінчення школи хлопець працював у місцевому колгоспі. Відслуживши в армії, навчався в Одеському інституті народного господарства. А потім працював за фахом, багато років трудився і на керівних посадах, зокрема, очолював сільські ради у Серебрії та Михайлівці. Вже десять років перебуває на заслуженому відпочинку. Разом із дружиною Раїсою Андріївною виховали двох доньок, пишаються онуками.
Про трудовий шлях Миколи Сергійовича мені відомо мало, адже раніше наші життєві дороги не пересікалися.
Однак із його розповідей можна зробити висновок: нелегко було у ті часи головувати у селах. Рудик дбав про розвиток територіальних громад і, як і його батько, шанував людей. Земляки теж поважали і поважають його за активну життєву позицію, небайдужість, прагнення зрозуміти і допомогти.
Микола Сергійович і досі, в міру можливостей, переймається проблемами односельців – когось підтримає добрим словом, комусь реально допоможе зрушити з місця проблемне питання. Про те, чим живуть земляки, які проблеми доводиться їм розв’язувати, він регулярно розповідає на сторінках районки, обласної газети «Вінниччина».
До речі, матеріали Миколи Рудика актуальні, спонукають до роздумів, їх активно обговорюють. А ще талановитий автор пише гарні, щирі, мелодійні вірші, які теж схвально сприймаються читачами і слухачами. У 2010 році вийшла друком його перша збірка поезій «Мелодія душі», наступного року друга, яка отримала назву «Летять роки...». До неї увійшли не лише поетичні твори, а й публіцистичні матеріали, зокрема, розповіді про земляків та їхні проблеми.
Наразі Микола Сергійович готує до друку ще дві книги.
Самобутній поет бере участь у різних масових заходах, де читає власні поезії.
Варто сказати про те, що Микола Рудик – член Національної спілки журналістів України, у 2010 році його, як кращого позаштатного автора районної газети «Бершадський край», відзначено премією імені Василя Думанського. Сам він вважає, що поетичні гени успадкував від свого батька, який мав талант писати жартівливі вірші, пісні, про що у свій час навіть розповідала газета «Сільські вісті». До речі, брат Миколи Володимир теж пише гарні вірші, видав книгу «Дорогою життя», а в активі сестри Марії Ясакової-Рудик кілька збірок поезій, її пісні лунають по всій Україні та за її межами.
Цікаво, що і дружина Миколи Сергійовича Раїса Андріївна теж активно дописує до районки і цьогоріч була відзначена грамотою редакції.
Схильний до творчості і їхній онук Володимир, який у своєму доробку має кілька публікацій. Тож традиції старших Рудиків продовжуються.
Про цю неординарну родину можна було б довго розповідати. Сьогодні вона неодмінно збереться у широкому колі і віншуватиме Миколу Сергійовича з гарним ювілеєм – 70-річчям від дня народження. Приєднуємося і ми до вітань і щиро бажаємо ювіляру козацького здоров’я, бадьорого настрою, сімейного щастя, миру і добра, творчого натхнення, життєвої енергії і всіляких гараздів у житті.
Василь ВЕРБЕЦЬКИЙ.
