Починалося все з того, що якось дядько подарував його батькові – колгоспному інженеру – мотоцикл К-55. Трактористи вже їздили на ту пору на роботу такими, тоді як батько, за словами Юрія Андрійовича, через не такі вже і завеликі статки сім’ї ніяк не наважувався на таку покупку.
Вже коли Юрій навчався у другому класі, купив-таки недорогий «Мінськ». Нехай, мовляв, хоч діти живуть у ногу з часом, освоюють таке благо цивілізації на селі.
Але двигун старого мотоцикла, якого він віддав йому спочатку, ніяк не хотів заводитися. А батько не поспішав підказувати, чому саме. Натомість повчав іншому: хочеш їздити, спочатку читай книжки, вивчай будову, вчися ремонтувати. Тож до шостого класу Юрій уже запросто міг його розібрати і зібрати, дізнався також, чому не запускався двигун.
Перший практичний заїзд був на власному городі. Радості не було меж. Із тієї пори, вважає Юрій Андрійович, і розпочалася для нього ера з мотоциклами. На «Мінську» ганяв по селу, ще коли навчався в школі.
Тим часом відбувся прогрес у технічному переоснащені їхньої сім’ї. Батько придбав спочатку одного мотоцикла «МТ», згодом іншого. Кваліфікованим же консультантом у ході їх експлуатації був Юрій, який уже навчався в інституті і додому у рідну Орлівку тільки навідувався.
До Великої Мочулки, куди його направили на роботу, було три кілометри. Як уже тут обійтися без двоколісного друга? Але ускладнювало ситуацію те, що «Мінськ» чи «Восход», які тоді кожний міг купити, через завеликі зріст і вагу Юрія були для нього непідходящими. От і подався до знайомого голови сільСТ, щоб той посприяв у придбанні більш серйозної техніки. Так і придбав у 1990 році мотоцикл «Іж Планета-5».
Хоч на зарплату вчителя відважитися на таку покупку було непросто, за словами Юрія Андрійовича, цьому теж посприяла ситуація. Обертів якраз набирала інфляція, відпускні вчителям виплатили з відсотками доплат, тож їх якраз і вистачило на мотоцикл, який служить йому вірою і правдою й до цього часу. За словами Юрія Андрійовича, через 98 тисяч кілометрів пробігу, знову ж таки через надмірну власну вагу і сільські дороги, змушений був удосконалити передню вилку, використавши вилку від мотоцикла «Іж-Спорт», удосконалювати і задні амортизатори, використавши деталі амортизаторів від «МТ». Замінив також карбюратор, повністю зчеплення. Через заводський брак однієї з деталей довелося також розбирати коробку зміни передач. Про ланцюг, шини вже не доводиться вести мову, вони зношуються найчастіше. У двигуні ж (мотоциклісти можуть у це навіть не повірити) тільки один раз поміняв поршневі кільця.
Але цьому передував особливий режим експлуатації.
Обкатку, від якої дуже багато залежить, розпочав, коли ще гнав своїм ходом із Вінниці. В процесі його експлуатації довелося дещо удосконалити.
Зберігся, на думку Юрія Анд - рійовича, мотоцикл ще і тому, що використовував мастило, яким з ним ділився брат, водій КамАЗа. У бензин додавав тільки мастило для двотактних карбюраторних двигунів.
Ще встановив на двигуні датчик температури від трактора. Спостерігаючи, як вона коливається у ході експлуатації, на дуги безпеки встановив повітрозабірники, які виготовив із бачка пральної машини. А щоб у холодну пору року ще й регулювати тепловий режим двигуна, встановив перед ним ще і жалюзі. Для зручності доукомплектував мотоцикл багажником, який переробив з іншої моделі.
Загалом Юрій Андрійович, за його словами, має справу з мотоциклами з 1976 року, тобто чотири десятиліття, і вважає, що нічого у тому надзвичайного. Головне–добре одягатися, користуватися шоломом, дотримуватися правил вуличного руху. Крім обласного центру, їздив своїм ходом у Кіровоград, Хмельницький.
Були і курйозні моменти у його мотоциклетній практиці. Заступник директора школи, з яким зустрілися у Вінниці, відмовився їхати з ним додому, коли дізнався, за який проміжок часу він долає відстань до Теплика.
Щодо скутерів, які сучасніші, більш економні, то, на його думку, їздити ними можна хіба що по асфальтованих дорогах. Інша справа – мотоцикл у сільській місцевості, де мати його просто необхідно.
Тим часом, Юрій Андрійович уже мріє про автомобіль, схожий на цей, біля якого сфотографувався. Побажаймо йому швидшого здійснення мрії.
Павло КУШПЕЛА.
вранці -2…-4° 
