– Як Ви пришли в професію, як зупинили свій вибір саме на хореографії?
– Родом я з Молдови, навчалася в університеті культури в Києві, вийшла заміж за хлопця з Бершаді, куди зрештою й перебралися. За фахом я соціолог. Хотіла, звичайно, працювати за професією, але…
Отож, довелося погодитися з пропозицією чоловіка (він теж закінчив університет культури) спробувати себе в хореографії. Бо я колись займалася танцями, але не думала, що згодом доведеться повертатися до них. Власне кажучи, на той момент це була єдина можливість влаштуватися на роботу. Думала, що це буде максимум на півроку, адже брали мене на випробний термін. Та в підсумку цією справою займаюся вже майже двадцять років.
– Як був створений колектив?
– Це було влітку, я тут чужа людина, нікого не знала. Ми ходили по будинках, запрошували дітей. Зібрали зразу від 15 до 20 охочих. Перший виступ, пам’ятаю, відбувся під час святкування Дня незалежності. А далі пішло-поїхало…
– Ви суворий керівник?
– Я люблю дітей, і все, що робиться, – це для них. Намагаюся, щоб вони відчували: те, що вони роблять, потрібне людям. Як правило, діти мене розуміють, отож нема потреби видаватися дуже суворою.
– В яких країнах побувала «Мрія»?
– Були в Польщі, Німеччині, Франції, Греції, Болгарії, Молдові. Дітей скрізь приймають добре. У Польщі була ситуація, коли після виступу глядачі почали кидати на сцену коробки цукерок. Щоправда, ми не дозволяли їх брати, адже невідомо що в них, тим більше, це інша країна.
– Знаємо, що колектив має багато нагород, відзнак. Чи не важко самій?
– Найперше, маю постійну підтримку свого чоловіка Олександра Гаврилюка, директора районного будинку культури. А ще в мене гарна помічниця – Люба Гайдей. Її привели в ансамбль у другому класі, а вже у 7-8 класах вона активно мені допомагала.
Вступила на заочне відділення навчального закладу.
– У чому складнощі Вашої роботи?
– Найперше, це те, що діти дуже швидко ростуть. Вони приходять, нічого не вміють, поступово вчаться, потім у них підлітковий період і вони нічого не хочуть вміти, і лише за рік до закінчення школи вони і хочуть, і вміють.
– Для Вас танець…
– Це життя! Мою долю в професії визначила випадковість, але я особисто вбачаю в цьому закономірність.
Людмила РУДЕНКО, студентка факультету журналістики Львівського національного університету ім. І. Я. Франка.
вранці -2…-4° 
