Крилаті рушники Віри Роїк

Сьогодні він став справжнім храмом дива-ремесла, духовності та краси. Тут три просторі виставкові майданчики: меморіальна кімната видатної майстрині; зали історії української вишивки та змінної експозиції робіт сучасних кримських вишивальниць – учениць Віри Сергіївни.

А я пригадую ті дні, коли все, як кажуть, тільки розпочиналося: ремонтували кімнати, завозили необхідне обладнання, встановлювали сигналізацію. Бо саме тоді їздив до Сімферополя збирати матеріали для майбутньої книги.

Разом із Вадимом Михайловичем Роїком, сином легендарної вишивальниці, заслуженим працівником тран - спорту України і АР Крим, розглядали і знайомилися з цікавими матеріалами.

Зазначу, що музей відкрито не лише завдяки його великій активності, але й за ініціативи Міністерства культури АР Крим, колективу етнографічного музею, Всеукраїнського інформаційнокультурного центру. Відповідною постановою Верховна Рада і Рада Міністрів автономної республіки Крим відгукнулися на прохання української громадськості про відзначення столітнього ювілею видатної майстрині, педагога.

Так увічнено пам’ять вишивальниці, Героя України, заслуженого майстра народної творчості України, заслуженого художника Автономної Республіки Крим, чиї роботи експонуються у музеях 44 країн світу.

Феномен Віри Роїк полягає в тому, що вона зуміла не лише поєднати стилі вишивки та її техніку творчих шкіл Полтавщини, Вінниччини, Волині та Криму, але й виховати цілу когорту майстрів (серед них і внучка Аліна, правнучка Юля), котрі примножують традиції древнього народного ремесла.

Життя цієї жінки («кримської полтавки», «березівської невістки» – так її лагідно називали журналісти різних газет) – подвиг.

Народилася В.С. Роїк у Лубнах Полтавської області, потім переїхала до Криму. З дитинства вишивала. В роки Великої Вітчизняної війни дівчина потрапила під бомбардування і була контужена та скалічена, перебувала 25 років у гіпсі. Та Віра мужньо вистояла, знову почала вишивати, але вже лівою рукою. Аж не віриться. Оволоділа 300 видами вишивальної техніки народів світу! Була учасницею та переможцем багатьох міжнародних, українських виставок і конкурсів.

З нагоди 95-річчя з дня народження у рамках ювілейного туру В.С. Роїк побувала з персональною виставкою «Український рушничок» в усіх обласних центрах, у тому числі Вінниці.

Відійшла у вічність майстриня у жовтні 2010-го, не доживши всього шість місяців до столітнього ювілею. Її давня мрія про створення музею української вишивки в Криму здійснилася через два роки по тому.

Цікаво, що чоловік Віри Сергіївни – Михайло Стратонович Роїк – родом із Березівки. У роки війни фронтовий розвідник хоробро захищав Вітчизну від ворогів.

Він пройшов нелегкий бойовий шлях від Сталінграда до Варшави. Нагороджений орденами і медалями.

Сотні експонатів зібрано в залах музею української вишивки. Оригінальних. Неповторних. Від діючого ткацького верстата, серпа, льонових і коноплянових ниток до виробів одягу, рушників, скатертин, серветок... І все це різнокольорове, веселкове диво вишито в традиційних стилях різних куточків України. Особливо привертає увагу велика колекція наперстків, які майстриня привезла із 40 країн світу або подаровані їй. Наприклад, з Канади, Єгипту, Куби. Ось – російські, виконані у вигляді відомих матрьошок, американські – з національною символікою і т.д. Проте вишивальниця працювала із наперстком, який використовували звичайні швачки.

Мені приємно, що серед експонатів поруч із унікальним виданням Віри Роїк «Мелодії на полотні. Спогади. Вишивки. Відгуки» є книги про наш район – «Сузір’я бершадських талантів» і «Добридень, Березівко!».

У квітні наступного року виповниться 105 літ від дня народження мужньої жінки, яка прославила Україну, її талановитий народ, оригінальне мистецтво на весь світ. До цієї славної дати уже розпочалася підготовка. У Сімферополі, приміром, мають намір оформити площу, названу іменем Віри Роїк, у стилі її орнаментів. Там спорудять пам’ятник. І на Бершадщині відзначатимуть цей ювілей.

Цікаві заходи планують у районному краєзнавчому музеї, будинку дитячої творчості та школах району.

Петро МАНІЛЕНКО.