Днями ми побували у Великій Киріївці, де нас зустрів енергійний і, як завжди, непосидючий Анатолій Григорович. Здається, що роки невладні над ним, він ніби й не відчуває їх.
Звісно ж, Велика Киріївка нині не та, що колись, нема вже прославленого колгоспу, навіть приміщення контори порожні, нема в них ні меблів, ні радіаторів опалення – гуляє вітер. У цьому нема вини Анатолія Григоровича, все це занепало після того, як він ви йшов на пенсію (у 65 років). А ті, хто прийшли після нього, не змогли знайти спільної мови між собою. Кілька років поля заростали бур’янами, здавалося, село прийшло у повний занепад. Кожен виживав, як міг.
Село поділили – сюди прийшли інші господарі. Та все ж велика група людей, пам’ятаючи добрі старі колгоспні часи, звернулася до Анатолія Григоровича з проханням повернутися до землі: – Давайте, – сказали йому, – знову будемо разом, щоб земля наша працювала, і ми щось одержували від неї.
І він погодився. Хоч на той час дісталися новоствореному фермерському господарству «Хлібороб» (нині ФОП «Загоруйко») один трактор МТЗ-82 та трохи дрібного інвентарю – сівалка, культиватор, котки, борони… І це на 190 гектарів орендованої землі.
Нелегко було спочатку. Та все ж завзяття, досвід, знання перемогли. Вирощували і вирощують пшеницю, ріпак, кукурудзу, соняшник. При потребі звертаються за допомогою в техніці до своїх колег – із тими, хто теж господарює на киріївській землі і не тільки, живуть дружно, обмінюються технікою.
На жаль, урожайність зараз нижча, ніж колись. Не мають тваринництва, відтак органічних добрив. Та й неорганічні і гербіциди змогли дозволити собі лише в останні два роки.
У день, коли ми приїхали в Киріївку, на полі обприскували пшеницю та ріпак, на черзі був посів соняшнику та кукурудзи.
Панував розмірений ритм роботи. Працювали і земля, і люди. Та все ж Анатолій Григорович із притаманною йому здатністю до аналітичного мислення, філософського узагальнення подій та явищ був відвертим. Бо коли його запитали, чи не відчуває він ностальгії за колишнім господарством, він скрушно це підтвердив. Адже люди тоді мали постійну роботу, праця була в радість, навіть зарплату не завжди поспішали забирати з каси, бо знали, що вона не пропаде. Та й одержували не так багато. А натрудилися добре. І дуже прикро дивитися, як не цінується те, що свого часу було зроблено цими людьми.
… Як завжди, голова (так за звичкою його називають люди) поспішав. Хоч нам було про що поговорити: згадати його рідну Дяківку, Серебрію, де відбувся як фахівець, Велику Киріївку, в якій досяг золотих висот, де продовжує трудитися й зараз.
Домовилися, що зустрінемося наступного разу, і тоді Анатолій Григорович поділиться з нами спогадами та роздумами про життя, про свої погляди на час колишній і час нинішній.
А поки що вітаємо його із днем народження – йому виповнюється 77 років – і зичимо всіляких гараздів та щедрот, успіхів та здобутків у всьому. Довгих літ Вам ще на довгі літа!
Анатолій ФАРТУШНЯК, Федір ШЕВЧУК. Фото Руслана ХРАНОВСЬКОГО
вранці -2…-4° 
