Незважаючи на вік, Аркадій Петрович ще і понині в строю – очолює міську раду ветеранів війни і праці, є заступником голови ради районної організації ветеранів.
А доля, між іншим, не милувала його. «Під Манівцями» – називається вірш М.Коломійця, у якому згадується, як саме в цьому місці, на Хмельниччині, спіткнулися долі тисяч, щоб навіки залягти в землю, таких, як він. Загинули від куль фашистів тоді і його батьки, три сестри та брат. За словами Аркадія Петровича, живим залишився тільки він, бо зумів втекти, і ще одна з жінок. А в 1944 році, коли був ще підлітком, пішов у діючу армію. За життя був двічі поранений.
У Бершаді ж, разом з дружиною, яку направили до нас на роботу, з’явилися в 1954 році. А поєднали свої долі три роки перед цим, коли він служив в армії.
Будучи економістом за фахом, майже двадцять років відпрацював у системі споживчої кооперації – головою ССТ, заступником, а згодом і директором заготконтори, заступником голови райспоживспілки, став «Відмінником радянської торгівлі». Кажуть, саме він «вибивав» матеріали, щоб побудувати дорогу до перевалки. Соління, свіжі овочі відправляли у всі кінці тодішнього Союзу.
Пригадав, як одного разу відрядили його з овочами в Ле нінград. Вантаж, звичайно, відправив залізницею, а сам подався літаком. Добрався, а там йому рекламацію на 32 тисячі карбованців, що на ту пору було чималими грішми, за нібито неякісну продукцію, яку доставив. Та ще й пригрозили, щоб пошвидше поставив свій підпис. «А ви спочатку покажіть мій товар, тоді і підпишу», – відповів на те. Як вони могли йому його показати, коли насправді він був якісним. Так і повернувся додому ні з чим, але рекламацію не підписав.
За те, що не зумів «проштовхнути» свій товар, покарали жорстоко – не заплатили ні за переліт, ні за відряджен - ня. А коли пізніше із Ленінграда все-таки перерахували отих 32 тисячі карбованців за овочі, на нього почали дивитися, як на героя.
Молодшому ж поколінню бершадчан міг він більше запам’ятатися, коли 18 років очолював міжрайонне управління газового господарства.
Якби культура виробництва тоді була скрізь такою, як у нього, зовсім по-іншому завирувало б життя. Аркадій Петрович ще і по сьогодні вважає, що соціалізм – це як в отій казці про золоту рибку, коли «вперлися», маючи все, і не знали вже куди далі розвиватися. Чи може лишньою тепер була б система райспоживспілки, якби вона була такою, як колись?
Хоч газобалонні установки тоді лише освоювали, грамоти на адресу Бершадського управління газового господарства, яке об’єднувало філії у навколишніх районах, сипалися, мов з мішка.
Якщо виникали перебої з газом, то, щоб зберегти колектив, у Піщанці А.П. Вайнер організував вирощування бичків, у Крижополі – свиней, а на Бершадщині сіяли сорго.
Коли виходив на пенсію, то передав своєму наступнику більше шестидесяти одиниць техніки і колектив з двохсот працюючих.
Принциповим був тоді – таким залишається і по сьогодні. Він завжди мав власну думку і вмів її відстояти.
Вже дев’ятий рік Аркадій Петрович очолює міську ветеранську організацію, яка за цей час стала однією з найавторитетніших в області. Хоч роки і беруть своє, він такий же, яким був все життя – енергійний, небайдужий, з активною життєвою позицією.
Складається враження, що він ніби відпочиває, коли перебуває серед людей. А щодо проблем, то вирішує їх і досі.
Наприклад, допомагає ветеранам, вважаючи, що вони на те заслуговують. Головним же у діяльності ветеранської організації вважає те, що вона сприяє збереженню пам'яті про старше покоління. Адже мудрість молодим передається саме від нього.
За активну життєву позицію йому було вручено почесні відзнаки ОВУ «Почесний ветеран України», «За соціальний захист інвалідів війни». Є у його колекції і ордени та медалі. Кажуть, він відкритий для всіх, хто з ним має намір співпрацювати. А от щодо особистого життя, то чимало можуть навіть не здогадуватися, що йому нині навіть важче, ніж іншим. Але, насамперед, небайдужість до проблем інших все життя підштовхує його до дій. А усвідомлення того, що ще на щось може впливати, чи не найбільше тримає на білому світі. Аркадій Петрович разом з дружиною виховали двох дочок, мають четверо онуків, одного правнука. Очікування зустрічі з ними теж є стимулом до життя.
Залишається тільки приєднатися до тих побажань, які будуть звучати на адресу іменинника. З роси і води Вам, шановний ювіляре!
Павло КУШПЕЛА
вранці -2…-4° 
