Коли закінчував семирічку, важко захворіла мати. Змушений був залишити ремісниче училище на Донбасі і повернутися додому, бо мамі ставало все гірше. Довгих дев’ять років доглядав син прикуту до ліжка матір. І ходив на роботу – працював у місцевому колгоспі. Робив усе, що скажуть.
Згодом заочно закінчив Верхівський сільськогосподарський технікум, працював помічником бригадира, бригадиром, секретарем комсомольської організації. Без відриву від виробництва здобув і вищу освіту. Доля закидала його у різні господарства, де обіймав посади і заступника голови колгоспу, і парторга.
Поступово набирався досвіду, сформувався як умілий керівник. І в тридцять років став головою колгоспу у Ставках, вивів господарство у число передових.
А через сім років чекала його Війтівка, якій віддав найбільше літ і праці. Село – одне з найбільших у районі. Олексій Тимофійович завжди на перше місце у своїй роботі ставив турботу про людей. Як про трудівників і жителів села подбаєш, такою буде й віддача. І вже в перший рік його головування колгосп відзначили престижним тоді Всесоюзним червоним прапором.
За щоденними турботами про виробничі показники не забували у Війтівці про соціальний розвиток села. Саме при Гончарукові була збудована нова сучасна школа (до речі, її директором довгий час працювала дружина Олексія Тимофійовича Зоя Юріївна).
Особливу увагу голова приділяв сільській культурі, за рахунок господарства утримувалися гуртки художньої самодіяльності, закуповувалися костюми, інструменти, надавалася інша допомога. Олексієві Гончаруку єдиному в області на той час двічі було присвоєно звання «Покровитель культури».
Взагалі, у нього чимало нагород. «Знак Пошани» – то за Ставки, Трудового Червоного Прапора – за Війтівку. А медалей ВДНГ СРСР та УРСР, грамот, дипломів і не злічити.
В останні роки перед виходом на пенсію Олексій Тимофійович працював заступником голови районної ради.
Нині він на заслуженому відпочинку. Час вніс деякі корективи в його життя. Прийшла нова епоха, нові люди. Але ніхто не повинен забувати того, що створене їхніми попередниками, хто сумлінно і самовіддано трудився багато десятиліть. Маємо дотримуватися спадкоємності поколінь, вчитися на досвіді попередників.
Сьогодні на життєвому календарі Олексія Тимофійовича – сімдесят. Дата, яка спонукає до філософських роздумів про прожите, здобуте і втрачене. Зичимо нашому землякові здоров’я, довголіття, усяких гараздів і всього найкращого в житті.
Федір ШЕВЧУК
вранці -2…-4° 
