В.Г. Малішевський Фото Руслана БАЙДАЛЮКА.
Не 36, а 38 років доїв корів, одразу ж поправив він. Однак два роки чомусь, за його словами, не дорахували, бо нібито був тоді ще неповнолітнім. Доїв би корів аж до виходу на пенсію, але не стало у їхньому селі такої ферми.
В даний час Василь Герасимович вже другий рік отримує пенсію, причому непогану, бо заробив за свій вік, а от від корови так і не може відвикнути.
Щоправда, був період, коли все-таки розсердився і продав, але дуже швидко зрозумів, що без неї тепер не можна ніяк, тим більше, що у свої роки ще досить непогано почувається. Та ще й ситуація заставляє. Кому не хочеться допомогти дітям та онукам. Ні дружині, ні одній з дочок, яка живе разом з батьками, доглядати за нею не довіряє, хоч і визнає, що через домашню роботу навіть відлучитися з дому буває ніколи.
Проте корова моя, каже, як лялька, до 45 літрів молока за добу – гарантовані. Навіщо годувати їх дві чи навіть три, як у декого, коли і від однієї можна мати стільки молока, якщо її доглянути.
Щоправда, з колишньою «колгоспною» технологією виробництва молока і не погоджувався ніколи, й зараз не погоджується. Ще коли працював, постійно сперечався із зоотехніком. Особливо загострилася суперечка, коли запровадили дворазове доїння. Якщо в групах, коли починав, було по дванадцять корів, то в його групі – вісімнадцять. Та ще й доїв більше вручну, ніж апаратами. А зоотехніка, якому важко було довести, що вручну можна більше надоїти, обманював, що доїльні апарати, мовляв, несправні. От і був щороку на першому місці по надоях і лише інколи – на другому.
Вдома тепер доїть перші два місяці чотири рази на добу і зізнається, що і в колгоспі колись так робив, як були малі телята. Навіть при триразовому доїнні, запевняв, того молока вже не буде, що при чотириразовому. А що вже казати про дворазове. От тільки не всі це чомусь розуміють?
Але домашню корову готує до такої «експлуатації» теж по-особливому. Пійло, наприклад, причому з макухою, соєю і дертю – вволю. Це крім сіна й інших кормів. Тож навіть у попереднього хазяїна його корова не давала стільки молока, як тепер у нього на такому раціоні.
Четверте доїння у нього опівночі. Дружина, розповідав Василь Герасимович, навіть наводить будильник, щоб її хатній дояр не проспав. Не для когось же, а для себе старається. Варто проспати і вже літрів десять молока не буде, а по сьогоднішніх цінах, особливо ринкових, це гроші.
Корова – червоно-рябої породи, і господар нею задоволений. Молоко в більшості доводиться продавати на ринку, адже на оте пійло потрібні гроші. Розповідають, що за молоком від його корови на ринку, як правило, черга.
Але в колгоспі, несподівано зізнався Василь Герасимович, йому все ж було легше. Бо щодня був з людьми, весело, давали вихідні, було коли навіть заспівати – у селі кажуть, що і на це у нього хист. А вдо - ма цього нема, цілими днями, за його словами, мов у пеклі, бо є ще поросята, городи, яким теж треба давати раду. Тож день-у-день доводиться «танцювати», ніби в решеті, та ще й так, щоб на отвір не натрапити. І так впродовж року. То лише кажуть, що як вийти на пенсію, можна буде сидіти на печі і відпочивати. А дітям, онукам хто буде допомагати?
Маючи трьох онуків йому навіть зимою не лежиться.
Зустрілися, до речі, з ним випадково на вулиці села. Незважаючи на майже десяти - градусний мороз, та ще й з вітерцем, кудись поспішав на велосипеді. Куди? На це відповів сміючись: – Не повірите, але терпіти не можу, якщо хтось не так співає. Тож оце поспішаю, щоб переписати в людей слова однієї пісні. Тим більше, що про це просила ще й сестра. Так і створює в даному випадку людина сама собі настрій, а з ним і здоров’я, хоч і наробляється. Щодо онука, який живе разом, то не забуває його повчати, щоб придивлявся, як пораються дідусь та бабуся.
Бо буде дуже зле, як колись їх не стане. Біда, вважає, може бути тому дворові, де не повірять корові, тобто не повірять у працю селянина. І, виявляється, таким авторитетом у Поташні користується не тільки він. В обійсті тридцятисемирічного О.А. Клемишева, у якого навіть вища політологічна освіта, аж три корови. Бо як по-іншому вижити сім’ї з трьома дітьми, коли ні для батька, ні для матері немає роботи. Домашнє господарство для них основне джерело виживання. Свого заняття не цурається. Якби держава допомагала хоча б кредитами, щоб можна було «розвернутися» взагалі, за його словами, було б добре. А доїти корів його у свій час навчила мама, яка працювала дояркою. Це є ще одним з доказів, що те, чому навчають батьки, обов’язково стає їхнім дітям у нагоді.
Молоко від корів цієї сім’ї, до речі, теж не затримується на ринку, бо вміють доглядати за худобою.
Якби у нас дали можливість таким, як ось цих два трудівники, розвернутися, продукції з сіл було б стільки, що ні про які непомірні ціни на неї не було б і мови. Та й дисципліна в суспільстві могла б бути на іншому рівні. Адже люди, як і їхні діти, зайняті ділом.
Земля, домашнє господарство, за словами обох співрозмовників, якщо колись і спіткає невдача, все ж виправдовують себе. При умові, звичайно, якщо добре трудитися, а не шукати порятунку тільки у центрі зайнятості.
Павло КУШПЕЛА.
вранці -2…-4° 
