На знімку: ювіляра П.П. Кушніра (другий справа) з днем народження вітають (справа наліво) директор територіального центру соціального обслуговування І.М. Забіяка, голова районної організації ветеранів В.М. Крамар та П’ятківський сільський голова Л.А. Свистун.
Привітати ювіляра з днем народження прибули голова районної організації ветеранів В.М. Крамар, директор територіального центру соціального обслуговування Бершадського району, депутат районної ради І.М. Забіяка та П’ятківський сільський голова Л.А. Свистун, які вручили йому подарунки, побажали здоров’я, миру і добра. Пилип Петрович, який з цієї нагоди навіть одягнув парадну військову форму, був надто зворушений увагою, хвилювався, але радості не приховував.
Він із задоволенням показав вітальну адресу, яку йому прислали до ювілейного дня народження діти та онуки, а також дорогі та пам’ятні для нього ще повоєнні грамоти і подяки. А потім поринув у спогади.
Ще до війни Пилип Петрович закінчив Тульчинський ветеринарний технікум і кілька місяців пропрацював у місцевому колгоспі. А восени 1940 року був призваний в армію. Після проходження курсу молодого червоноармійця хлопця направили на навчання до військового училища, яке дислокувалося в Естонії. Але закінчити його П.П. Кушніру не дала війна.
Далі були важкі фронтові дороги у складі 618-го артилерійського полку. Запеклі бої, пригадує ветеран, були в Білорусії, Калінінській області, Україні, Польщі. З гордістю розповідає, як брав участь в завершальній Берлінській наступальній операції у складі І Білоруського фронту.
Під час бойових дій П.П. Кушніру нерідко доводилося бути у розвідці. Пилип Петрович разом з радистом та зв’язківцем висувалися далеко вперед, якомога ближче до ворожих позицій. У нього були бусоль, стереотруба та бінокль. Насамперед група передавала орієнтири, вела спостереження, а потім передавала координати вогневих сил противника, коригувала вогонь своєї батареї. Добре запам’ятався ветерану випадок під Великими Луками – районним центром Калінінської області Росії, коли їм вдалося навіть захопити «язика».
На війні П.П. Кушніра контузило – фугасна бомба розірвалася дуже близько біля нього. Постраждали ліві рука, нога і плече, які й досі непокоять.
Після переможних залпів Великої Вітчизняної Пилип Петрович ще один рік служив у Магдебурзі і додому в рідне село повернувся аж у сорок шостому. Одразу з головою поринув у роботу. Він був єдиним на той час ветеринаром на два великих села – П’ятківку і Яланець, тож щодня «намотував» ногами по 20-25 кілометрів.
Тривалий період він працював зоотехніком. Із задоволенням розповідає, як у той час працювала на фермі дояркою Герой Соціалістичної Праці О.С. Плахотна, яка дуже любила тварин і в працю вкладала часточку своєї душі.
А ще з гордістю показує ювіляр свідоцтво учасника Виставки досягнень народного господарства СРСР у 1958 році.
На заслуженому відпочинку П.П. Кушнір вже три десятиліття. З першою дружиною, Ніною Тихонівною Гонтар (нині покійна), яка 41 рік провчителювала, виховали сина і дочку, які вже самі на пенсії. Син Микола мешкає в Молдові, дочка Віра – в Одесі. Діти та онуки щороку провідують батька і дідуся.
З другою дружиною, Ганною Терентіївною Довгопол, яка працювала в колгоспі ланковою, прожили разом 15 років. Восени її теж не стало.
Нині Пилип Петрович залишився наодинці, але самотнім опікується соціальний робітник територіального центру соціального обслуговування Г.І. Римська, медсестра за фахом. Про Галину Іванівну ветеран найкращої думки, щиро вдячний їй за турботу і допомогу.
– У нас вже стало доброю традицією – вітати своїх підопічних з ювілейними днями народжень, починаючи з 80 років, – розповідає директор територіального центру соціального обслуговування І.М. Забіяка. – На сьогодні наш центр обслуговує 770 самотніх людей, 90 з них цього року були ювілярами. Кожному імениннику вручаємо вітальні листівки, скромні подарунки, тож їм такі дні запам’ятовуються надовго.
Василь ВЕРБЕЦЬКИЙ.
вранці -2…-4° 
