Фото Руслана БАЙДАЛЮКА.
Тож як тільки дізнався, що після декретної відпустки Ольга Григорівна знову збирається виходити на свою попередню роботу, тут же запропонував іти секретарем у сільську раду.
Що там тієї роботи, заспокоював, хоч насправді добре знав, що не так все там легко.
Аж тоді, коли побачила перед собою на столі гору вхідної документації і почала вникати в неї, зрозуміла, що доведеться непросто. Навіть після бухгалтерії робилося лячно. Тим більше, коли дізналася, що перед її приходом вже четверо змінилися на цій посаді.
Так, документації було дійсно багато, і її потрібно було не лише вивчати, а й розробляти заходи, здійснювати контроль над їх виконанням тощо. Але як навчилася тоді – так і працює до сьогоднішнього дня.
– Чого тільки варто було, – згадує Ольга Григорівна, – розібратися з картками споживача, за якими розподілялися мило, пральний порошок, цукор тощо. Як могли виходили з ситуації, щоб тільки односельчани були задоволені.
Хоч доля розпорядилася так, що працювати їй доводиться вже з п’ятим сільським головою, під стиль роботи жодного не підлаштовувалася. Законами – ось чим керувалася у повсякденній роботі. Хоч без дозволу керівника, зізнається, жодного папірця не видала теж.
З початком реформ працювати нібито стало легше, зате постійно доводиться пам’ятати про закон «Про корупцію». Бо кажуть, щоб не порушувати його – потрібно мати особливе відчуття, вивчати всі нововведення. Доказом того, що поступає саме так, є новий примірник Закону «Про місцеве самоврядування» на її робочому столі і вкрай «зачитаний» примірник старого видання цього документа. Адже з практики знала, що корупціонерів, як правило, шукають не у верхах, а у низах державної служби.
Чого тільки варто тепер правильно оформити спадщину. Не раз доводилося і з нотаріусами спілкуватися, і самій вникати у закони. А у стилі її роботи – не допустити, щоб людина зайвий раз добиралася у райцентр зі своїми невирішеними на місці проблемами.
Не варто скидати з рахунків ще й те, що Бирлівка – велике приміське село. А в такому секретарю сільради набагато важче, ніж її колегам.
У звичці Ольги Григорівни до всіх звертатися на «ви», вислухати кожного, порадити. І терпіння вистачає на всіх.
– А як по-іншому, – зауважує, – адже я родом з цього села і мене всі знають.
А ще ж потрібно враховувати, що і в самої, як в кожної людини, не завжди все гаразд у житті. Але кажуть, що за багаторічну її практику не було такої сесії чи виконкому, щоб вони виявилися непідготовленими. От і в цьому році, вже після виборів, встигли провести дві сесії. Подяки, грамоти – це свідчення про її належну працю.
Останнє десятиліття Бирлівська сільська рада взагалі є однією з кращих, і її секретарю, як і голові села, часто доводиться ділитися досвідом. А щодо телефонних дзвінків у кабінеті, то їх буває безліч. Але для всіх у неї вистачає часу. Навіть проконсультувати своїх молодих колег, а й нерідко навчити їх у себе на місці. Бо, кажуть, у неї за день-два можна навчитися більше, ніж на курсах підвищення кваліфікації.
Сільському голові часто доводиться вирішувати глобальні проблеми громади, перебувати у поїздках, тож «рутинну» справу на місці виконує саме секретар. А це на практиці – більше половини роботи сільської ради.
Ольга Григорівна взагалі вважає, що вона ніби у «наймах» у громади, от і працює на її користь. І люди відповідно на це реагують – адже обиралася депутатом сільської ради вже сім скликань підряд. Тож коли останні роки ускладнилися тим, що секретар повинен бути ще й депутатом, то для неї це не виявилося перешкодою. А довіряли тому, що знали – вона буде працювати на совість, тим більше, що знань і досвіду їй не позичати.
Бирлівський сільський голова І.Д. Прудченко, який відзначається неабияким досвідом і авторитетом в людей, свою довіру до О.Г. Баюри пояснив просто: – Я їй навіть віддав печатку сільради.
Все знати, звичайно, неможливо. Тож Ольга Григорівна завжди знаходить час, щоб повчитися, адже закони, як і саме життя, вносять свої корективи у роботу. Допомагає у цьому й комп’ютер. Але, за її словами, ніщо не замінить живого спілкування з людьми.
Павло КУШПЕЛА.