Головний агроном

І його кроки по отій святій земельці впродовж всього життя ставали дедалі впевненішими. В Сумівці ніхто не скаже, що він колись старався бути подалі від неї і поближче до готового та ще й «білого хліба».
Цілком ймовірно, що зовсім по-іншому могло скластися його життя, якби обрав іншу професію. Як показав час, витримки і хисту у нього вистачало завжди на будьякі добрі справи. Якщо більшість хватаються, як кажуть, за соломину, щоб тільки домогтися кар'єрного росту, то його, навпаки, постійно виштовхувало вище саме життя. Наприклад, коли закінчив технікум по спеціальності садівництво, залишили молодшим науковим співробітником на дослідній станції. Коли працював заступником голови колгоспу на Кіровоградщині, куди направили, вже вбачалася перспектива очолити господарство самостійно. По суті, він очолював його і будучи заступником, адже голова був депутатом Верховної Ради і переважну частину часу проводив у депутатських справах. Як закінчував сільськогосподарську академію – диплом отримав з відзнакою, пропонували залишитися на роботу в навчальному закладі.
Врешті-решт, як став кандидатом сільськогосподарських наук – першим у районі серед колег-агрономів, що для багатьох ще і по-сьогодні є дивиною, та ще й захистився на «відмінно», теж пропонували посади в районному і навіть обласному управліннях агропромислового розвитку. А про те, як одного разу його кандидатуру, поряд з іншими, було висунуто на вибори у Верховну Раду взагалі могла б бути окрема розповідь. Але ж ні, як був, так і залишився головним агрономом у селі.
У Сумівку, на рідну Бершадщину, переїхав за сімейними обставинами. Потяг до науки, якщо не зародився, то закріпився ще тоді, коли у перші роки його роботи у цьому господарстві було дуже сутужно з кормами. Поголів'я ВРХ довели майже до п'яти тисяч, а от з кормами не розрахували. Тож навіть по солому доводилося їздити всюди. Так, як таке неподобство неможливо було спокійно спостерігати, молодий спеціаліст таки знайшов вихід із ситуації – через проміжні, поукісні і повторні посіви. До третини площ займали вони тоді. Практикував і багатокомпонентні сумішки у які навіть важко було повірити. Незважаючи на те, що сівозміни тоді були насичені ще й технічними культурами, його новації не позначилися негативно на їх урожайності. Це стало однією з перших його серйозних перемог на виробництві, що додало впевненості і послужило темою для написання майбутньої кандидатської дисертації.
Хоч у свій час, коли навчався, майже дванадцять років прожив у Києві, так і не звик, як тепер висловлюється, до «дикого» асфальту. І не даремно. Нині потяг до науки у нього вже в генах. Щоденники веде з самого початку трудової діяльності. В одного нього на весь район на сьогодні база метеоспостережень з 1965 року. Це неабияк допомагає орієнтуватися, коли саме розпочинати сіяти, які культури підібрати у сівозміну, визначитися із структурою посівних площ. Крім метеорологічних даних, у його щоденниках є записи про наявні запаси вологи в грунті. Спочатку визначав їх заради дисертації, тепер робить це заради інте - ресу.
Маючи такого наставника, не важко, мабуть, було закінчити аспірантуру і його синові Олександрові, який очолює фермерське господарство у Красносілці. Дочка Олексія Степановича дещо віддалилася від землі і працює бухгалтером у Києві.
Кажуть, що при проходженні дійсної військової служби у нього також була можливість пов'язати своє життя з армією, але він обрав саму мирну професію і все життя вирощує хліб. Та ще й який. Роки навчання у технікумі теж пройшли не даремно. Сад у його обійсті, здається, чи не найкращий у Сумівці, а в обійсті батьків дружини – найкращий у Чернятці.
Здавалося б, з початком реформ з його досвідом можна було б конкретніше попрацювати на себе. Охочих передати йому в оренду свої паї не бракувало б.
Але і тут, навчений життям, він ще і тепер дотримується правила, що добре лише там живеться, де гуртом сіється й ореться. На його думку, робота на полях спільна, що пісня весільна.
Та і взагалі кажуть, що по життю Олексій Степанович компанійський. Любить гумор, пограти на баяні, заспівати, бути тамадою, взагалі повеселити людей.
– Баян, – каже, – виручав все життя.
Наприклад, як не знаходилося місця в автобусі при переїздах, можна було присісти на футляр з ним.
Щодо ставлення до науки, то матеріалів у нього вистачило б, мабуть, не на одну докторську дисертацію. І цілком ймовірно, що вона ще з'явиться на світ, як з'явилися шість наукових праць, більше сотні статей на різну тематику.
Не одне вже десятиліття сумівчани обирають його депутатом сільської ради, неодноразово обирався і до районної. А це ознака того, що вони вбачають у ньому не тільки фахівця, а й порадника, наставника і заступника. Сподіватимемося, що не повинні залишитися непоміченими і його заслуги у сільському господарстві. Крім грамот і дипломів усіх рівнів у нього більше немає ніяких нагород.
А в тім, Олексій Степанович ніколи не надавав цьому значення, як і звеличуванню власної персони. Не домагався навіть, щоб йому доплачували доплату до заробітної плати, як кандидату наук.
Втративши від цього матеріально, тепер втратить, мабуть, ще раз – при нарахуванні пенсії.
Як прожив життя? На це відповідає образно, що тільки той, хто не оре – не робить огріхів. Він визнає, що трудовий шлях був тернистий, з підйомами і крутими спусками. І все було б нормально, якби на отих спусках були хоча б якісь попереджувальні знаки. А були і просто підніжки. Але в цілому він навіть гордий з того, що йшов крізь життя завжди з високо піднятою головою, що ніколи і нікому не прагнув чинити зла. Зважаючи на його ділові якості, О. С. Паламарчука завжди всі поважали, розуміли з півслова. В Сумівці кажуть, що таку людину, як він, взагалі не можна не поважати.
Тепер чи не найбільше він радіє онукові, якого в честь нього теж назвали Олексієм. Не виключено, що він теж буде агрономом, як його дідусь і батько. Тож радіє Олексій Степанович за родину, за зроблене для людей, для села. І хоч незчувся як зозуля накувала вже 60, він як і раніше сповнений сил та енергії. А досвіду й знань йому не позичати.
З роси і води Вам, шановний ювіляре!
Павло КУШПЕЛА.