В дитинстві, що пройшло на Київщині, вистачало труднощів – і повоєнний голод, і ранні мозолі на дитячих долонях, і непросте зростання в сім’ї загиблого фронтовика, де важку ношу виживання чотирьох дітей звалила на свої плечі мати.
– Для мене мати – свята і надзвичайна людина! – каже Іван Іванович. Вона стала для нього орієнтиром у життєвих бурях і штормах. А в бажанні вчитися не перешкодила навіть восьмикілометрова віддаленість десятирічки, куди ходив щоденно у сусіднє село.
Досить цікавою виявилася історія переїзду І.І. Андрушка на Бершадщину. Після закінчення Білоцерківського сільгоспінституту молодого ветеринарного лікаря помітив Олександр Львович Жорницький, який не раз відвідував цей заклад, і, почувши тут схвальні відгуки про щойно дипломованого спеціаліста, запросив до своєї команди у наш район.
А розпочинав свою діяльність у П’ятківці, під головуванням справжнього господаря і патріота села Василя Яковича Гонтарука.
– Взагалі-то, мені пощастило на добрих наставників і добрих людей, – говорить Іван Іванович. – Може тому завжди боявся їх підвести, не виправдати їх довіру, може тому і сформувалося в мені оте «самоїдство», якого не позбувся і понині.
А ще пощастило йому і на кохану дружину – за фахом Надія Олексіївна теж ветлікар, тож поєднало їх і взаємне кохання, і спільна професія.
Роки летіли в турботах, хотілося довести на практиці свої здібності, і це Івану Івановичу вдалося сповна. Його помітили, молодий спеціаліст заявив про себе конкретними справами.
– Дуже не хотів йти з П’ятківки, де вже тваринницька галузь стала на рівні, – розповідає він. – Але тодішній начальник сільгоспуправління Герой Соціалістичної Праці Василь Іванович Хрипливий переконав у необхідності очолити інкубаторно-птахівничу станцію.
Невдовзі молодий керівник запропонував свої пропозиції по її реконструкції та розширенню, тож через чотири роки, у 80-му, він був призначений директором новоствореної міжколгоспної птахофабрики.
То був час бурхливого розвитку птахівничої галузі.
Особлива увага приділялася виробництву товарних яєць, тож керівник був постійно зайнятий новою справою. Він вчився сам і вчив колектив, формував команду. В нього з’явилося багато задумів, які він впроваджував у виробництво. Про масштаби розвитку цього підприємства свідчить такий факт – вже через сім років птахофабрика виробляла за рік 21 мільйон яєць і 190 тонн пташиного м’яса.
Однак все це не йде в ніяке порівняння з сьогоденням.
Адже ще раніше І.І. Андрушко зрозумів, що виробляти лише яйця і м’ясо для перспективи замало. Він це бачив у зарубіжних колег. Тож перейшли на виробництво більш якісного м’яса бройлерів, форсували будівництво забійного цеху і цеху переробки м’яса, комбікормового заводу… Безперечним є факт – прізвище І.І. Андрушка невіддільне від становлення, розвитку і сьогодення птахокомбінату «Бершадський». І хоч сам Іван Іванович постійно стверджує, що підприємство створювалося розумом, витримкою і працьовитими руками робітників та спеціалістів, всі добре розуміють, що птахокомбінат, насамперед – це його, Андрушка, дітище.
Це його радісні і тривожні дні, місяці, роки, це його нерви і здоров’я, це його розум, передбачуваність, фаховість, організаторський талант.
За збігом обставин, а може по велінню Всевишнього, як вважає сам Іван Іванович, 2010 рік є ювілейним і для підприємства, і для його директора – птахокомбінату виповнюється 30 років, а його керівнику – 60.
– З висоти прожитого і пережитого, як би оцінили останнє тридцятиріччя? – запитав у свого співрозмовника.
Тож почуте з уст цього досвідченого керівника і мудрої людини справді сприймається із захопленням.
– Починалася історія нашого підприємства з нуля, з набору перших 75 працюючих, з двох вантажівок, – розповідає Іван Іванович. – За три десятиліття ми з невідомого створіння переформатувалися в сучасне потужне європейське підприємство, де працює понад 700 чоловік, автопарк налічує більше 80 автомобілів і понад 40 одиниць тракторів та комбайнів. Основні засоби виробництва збільшилися в десятки разів.
Із 192 споріднених підприємств на Україні залишилося тільки 10, серед яких наше в 1999 році зайняло перше місце та продовжує утримувати лідируючі позиції і по сьогодні. Тому колективу є чим гордитися – нас завжди відзначали медалями на виставках досягнення народного господарства як колишнього Союзу, так і незалежної України, а по виробництву м’яса птахокомбінат «Бершадський» є нині головним у районі та найбільшим в області.
Цікаві й значимі цифри навів керівник в підтвердження своїх слів. Так, за тридцять років свого існування на комбінаті вироблено понад 80 тисяч тонн м’яса – це 1333 залізничних вагони делікатесної продукції або 5300 «КамАЗів». За цей час приготовлено і згодовано кормів більше 300 тис. тонн, які помістилися б у 5 тис. залізничних вагонів або ж на 20 тис. «КамАЗах». Уявляєте!
– Ми пережили з колективом непрості часи, коли валилися потужні промислові і сільськогосподарські підприємства, а люди залишалися без роботи, – продовжує Іван Іванович. – Коли багато керівників надломилося, не бачили виходу. Тож я завдячую Господу, що давав мені сили, терпіння, можливість адекватно оцінювати ситуацію і приймати вірні рішення, сформувати колектив і належну атмосферу в ньому. І хоч було дуже важко, я ніколи не перекладав свої проблеми на чужі плечі. Хіба що за винятком, коли потрібні були кардинальні рішення в масштабах району, області чи птахопрому, до керівництва яких я звертався і доводив необхідність відповідних дій.
– А які ще складові успіху І.І. Андрушка?
– Знаєте, людина може бути успішною тоді, коли впевнена у собі, в своїх помислах і діях.
А все це базується на досвіді, знаннях, інтуїції, вірі. Додам й інше – треба любити людей.
Моя життєва дорога була не простою. В багатьох випадках стояв ніби перед рентгеном, коли мене можна було побачити з усіх боків, більше, ніж я сам. І я горджусь, що які б мені випробування не виставляла доля, я довіряю людям, радію їх успіхам, хоч не завжди подібне зустрічаю по відношенню до себе.
Серед складових свого успіху назву й таке – ніколи не треба вип’ячувати свою винятковість. Я «трудоголік», я завжди приходив й приходжу зараз на роботу з великим бажанням працювати, як і сотні людей у нашому колективі. Ніколи не забуду – коли була фінансова скрута, то люди готові були по 2-3 місяці не отримувати зарплату, щоб тільки не зупинилося підприємство, щоб воно розвивалося.
І, звичайно, в числі головних причин того, що мені вдалося зробити, – це моя сім’я, мій надійний тил. Усім я завдячую своїй чудовій дружині Надії Олексіївні, дочці Інночці та сину Андрію. Щасливий, що дочекався онуків – Настуні, Світульки і Ванюшки, якими дорожу понад усе.
Іван Іванович Андрушко – людина відома на Поділлі і в країні. Йому неодноразово пропонували високі державні посади – від голови райдерж - адміністрації до керівника області чи українського «Птахопрому». Однак перевагу він завжди віддавав своєму птахокомбінату, з колективом якого ділив усі радощі й проблеми. «Бершадський» нині на підйомі. Як і в попередньому, в 2009-му знову виробили понад 13 тис. тонн м’яса, всього на 160 млн. грн.
товарної продукції більше як 100 видів – ковбаси, тушонки, паштети, копченості, різноманітні розфасовки. Протягом року птахокомбінатом перераховано до бюджетів різних рівнів більше 10 млн. гривень. Нині підприємство орендує майже 3,5 тис. га землі, де вирощуються високі врожаї зернових культур – основного корму і продовжує розширюватися. Незабаром вступає в дію вже сьомий цех, тепер вже у Джулинці, де знову, як і в попередньому в Кошаринцях, будуть створені нові робочі місця.
І це поряд із залученням все нових європейських технологій виробництва, про що свідчить і новий цех переробки м’яса за голландською технологією.
Тож споживачі вже переконалися, що бершадські кури – найсмачніші, бо вирощуються на натуральних кормах без біодобавок і стимуляторів.
Птахокомбінат «Бершадський» став лауреатом конкурсу «Вища проба», нагороджений «Золотим знаком якості» за виробництво високоякісного дієтичного м’яса, і продукція його користується великим попитом в Україні.
Достойну оцінку своєї діяльності отримав і сам Іван Іванович. Віденська та Варшавська міжнародні комісії з якості нагородили його «Золотим ягуаром» за бездоганну репутацію в бізнесі. Ім’я його занесено і в «Золоту книгу українського підприємництва» та в «Золоту книгу ділової еліти України».
Нагороджений І.І. Андрушко і орденом Святого князя Володимира, йому присвоєно звання «Заслужений працівник сільського господарства України».
Та найбільше цінує Іван Іванович довір’я людей – його неодноразово обирали депутатом обласної та районної рад. Він і нині, як депутат, докладає чималі зусилля для підтримки знедолених ветеранів, допомагає бюджетним установам, талановитим дітям і самодіяльним артистам.
Іван Іванович завжди дуже тепло відгукується про колектив, його трудівників. Обмеженість газетної площі просто не дає змоги перелічити імена всіх.
Він, який об’їхав ледь не всю Європу, щиро переконаний: українська земля – найкраща.
А рідне Поділля – це взагалі перлина, рівної якої просто нема. Андрушко вважає, що до всього цього не вистачає єдиного – любові. Навчимося любити, вважатимемо свій край серединою світу – з’явиться все, про що так довго мріємо.
– Ми рідко, – каже Іван Іванович, – усвідомлюємо одну річ: що більшість успіхів, особливо в бізнесі, сьогодні будується на чиїхось невдачах та сльозах. Особливо мало це турбує молодь, нове покоління «нових українців». Вони йдуть до мети дуже вперто і жорстоко. Часто по чиїхось головах і долях. Не хочуть бачити світ далі витягнутої руки.
Живуть сьогоднішнім днем, не замислюючись про завтра.
Це не людські, а вовчі закони існування. Тому нам сьогодні слід повернутися до духовності, навчитися озиратися навкруги, спробувати подивитися на себе збоку і подумати, нарешті, про завтрашній день. І спробувати не тільки брати, а й давати. Бо дарувати, знаю по собі, завжди приємніше. Взагалі я за життям більше донор і намагаюся дивитися на світ через призму добра.
– Ви щаслива людина? – запитав наостанок.
– Так, – почув у відповідь. – І хоч є в мене, як і в кожної людини світле і темне, думаю, що я Богом поцілований. Я щасливий тим, що Бог подарував мені прекрасну дружину, гарних дітей, чудових онуків. (Дочка нині захищає вже докторську дисертацію в медуніверситеті – П.Б.). Щасливий, що в потрібний час попав у потрібне місце – у Бершадський район, який став для мене рідним, де люди володіють фантастичною енергією працювати. Щасливий друзями. Так, я робив помилки, але завжди прагнув їх виправити. Я вдячний Всевишньому за прожиті літа, за 365 моїх робочих днів щороку, які допомагають людям жити і виживати. Тож скільки буде відведено мені Богом віка, працюватиму так і надалі.
Хочу побажати своєму колективу, всім бершадцям, подолянам гарної долі в Новому 2010 році – тієї, за яку боролися наші діди і прадіди. Хай рік новий принесе в кожну оселю добробут і щастя, при здоров’ї і Божому благословінні.
В свою чергу найкращі вітання адресуємо і самому Івану Івановичу, який в перший Новорічний день відзначає своє славне 60-річчя. З роси і води Вам, ювіляре!
Якось почув від І.І. Андрушка слова, які глибоко запали в душу: – Ми повинні бути гідними пам’яті, яку залишимо по собі.
Де б ми і ким би не працювали.
Це і є його філософія життя.
вранці -2…-4° 
