До Міжнародного дня інвалідів: Не оминає чужого горя

Гарний слід по собі Аркадій Петрович залишить уже тим, що саме завдяки його наполегливості на гранітних плитах Меморіалу пам’яті загиблим відшукані і вкарбовані імена більше семисот бершадчан. Чимало зусиль доклав він до облаштування належним чином офісу міської ради ветеранів. Йому також слід завдячувати за утворення хору ветеранів, який своїми піснями тішить душі земляків та за придбання для нього прекрасних костюмів.
Постійно піклується він і про забезпечення нужденних паливом. Не забуває потурбуватись про організацію догляду за могилами тих ветеранів, у яких нікого з рідні не залишилось в живих або ж таких і не було.
Та найбільше теплих слів вдячності на його адресу чується від тих, кого раптово спіткало горе і потрібно проводжати в останню путь ветерана війни чи ветерана праці. Саме йому доводиться перейматись усіма проблемами, які при цьому виникають. А вони ж, ой які складні оті теперішні проблеми при такому горі. Особливо, коли у померлих немає нікого з рідні.
Знав я кількох його попередників на цій посаді та, справедливості заради, скажу, що жоден з них так співчутливо, як А.П. Вайнер, до біди інших не ставився. Аркадія Петровича від інших, мабуть, відрізняє те, що в його родині є теж загиблі та й самому йому довелося зблизька бачити і власну смерть у часи Великої Вітчизняної війни. Отож, забуваючи про свої хвороби, інвалідність І групи, важкі сімейні клопоти по догляду за дружиною-інвалідомі 82-річний власний вік, він завжди першим приходить на допомогу тим, хто її потребує. На превеликий жаль, сьогодні таких переважна більшість.
Тож нехай йому ще довго щастить на цій землі, а вдячні земляки належним чином оцінять таке його сподвижництво.
Юрій ЦІНЧИК, громадський кореспондент.
м. Бершадь.