Не обминув своєї долі

Автор цих творів – звичайний житель Бершаді, пенсіонер міжколгоспбуду Анатолій Іванович Мельник. Імені приємно,що певною мірою і мені пощастило бути причетним до появи його перших книг, бути їх редактором.
Про біографію літератора можна дізнатися з анотацій, передмов та післямов до його книг. Народився він 18 листопада 1929 року в селі Червоному (нині Гайворонського району Кіровоградської області). До війни закінчив п’ять класів неповної середньої школи, а повну середню освіту здобув уже після війни – закінчив вечірню школу в Джулинці, що була тоді райцентром. Навчався в Гайворонському фабрично-заводському  училищі, після закінчення якого працював муляром на будовах Одеси. Відслужив три роки в армії, після чого кілька років працював в органах внутрішніх справ.
Найдовше трудився у Бершадському міжколгоспбуді – з 1958 по 1989 рік. Спочатку був керівником столярного цеху, а потім виконробом.
Працював сумлінно, про що свідчать медалі та орден Трудового Червоного Прапора.
І практично ніхто не знав, що після роботи Анатолій Іванович сідав за стіл і спочатку звичайною ручкою, а згодом на старенькій друкарській машинці писав, писав, писав… Не розраховував на те, що все воно буде надруковане, але такою була потреба душі.
Заглиблювався у таємниці людських стосунків, минувшину, занотовував цікаві життєві історії. Власне кажучи, робив усе те, чим займаються письменники. З часом ці записи ставали завершеними художніми творами. Але довгий час коло читачів обмежувалося невеликим колом рідних, друзів, товаришів.
Лише в 2003 році в районній газеті в рубриці «Дві колонки з продовженням» з’явилася маленька повість «Загублене щастя». І за це треба віддати належне людині, небайдужій до друкованого слова, громадському кореспондентові газети, на жаль, уже покійному, Миколі Івановичу Красиленкові. Саме він був першим читачем творів Анатолія Івановича.
…Пригадую ясний зимовий день на початку 2003 року. Разом з Анатолієм Івановичем ми забираємо з вінницького видавництва «О.Власюк» його першу книгу – «Загублене щастя». І хоч тираж (або, як зараз кажуть, наклад), був зовсім мізерним – 100 примірників, видання помітили, належно оцінили читачі. Автор же продовжив творчий пошук нових тем, підходів.
Тож у кінці того ж року у Вінниці з’явилася нова книга повістей та оповідань Анатолія Івановича – «Не обминеш своєї долі». А наступного року вже в одеському видавництві «Друкарський дім» вийшла третя книга нашого земляка –«Дванадцяте покоління». Це своєрідний спосіб боротьби українського народу за волю і незалежність, це – голос помсти за вікову зневагу, розкриття суперечностей прадавньої доби, зіставлення епох і утвердження великого українського народу в історії людства. У передмові до книги письменник Анатолій Михайлевський відзначив сміливість автора щодо монтажу твору. Не кожен професійний письменник зважиться зобразити дванадцять поколінь. Анатолію Мельнику це вдалося – ненав’язливо, послідовно, а головне – переконливо. Ніякої розпливчатості, поверховості.
У 2007 році тамже, вОдесі, вийшла друга книга «Дванадцятого покоління», а початок нинішнього року ознаменований появою роману «Козацький«Вавілон». Це солідна за обсягом книга – майже чотириста сторінок. Роман охоплює події ХVII століття, зокрема, суперечливу епоху Хмельниччини, подальших війн і міжусобиць. Головний герой твору – простий український народ. Через його долі проходить визвольна боротьба проти пансько-шляхетського ярма.
Особливістю літературної творчості є те,що вона нічим і ніким не регламентується.
Анатолій Іванович, незважаючи на свій солідний вік, не соромиться звертатися до книг з історії, довідників, посібників. Постійно працює над словом. Для нього слова – це своєрідні цеглинки, з яких він вибудовує твір. І в цьому діяльність письменника тотожна професії будівельника.
Хотілося б, щоб нашого земляка підтримали при виданнях його книг.  Адже видавати власнимкоштомі навіть при підтримці рідних – це досить дорого. Тим часом, життя показало,що твори А.І. Мельника користуються великою популярністю в читачів. І ми повинні підтримувати таланти.
Сьогодні нашому землякові виповнюється вісімдесят років. До цього ювілею він підійшов з вагомими здобутками. Колись з його участю за кілька десятиліть було дуже багато збудовано. А нині Анатолій Іванович продовжує подвижницьку працюна літературній ниві. Життя склалося так, що все-таки не обминув він і своєї літературної долі.
Вважає, що не має права заспокоюватися на досягнутому. І продовжує творити.
Тож побажаймо нашому землякові нових творів, книг, здобутків, здоров’я і всяких гараздів.
Федір ШЕВЧУК.