Герой праці з Голдашівки

Дядько Митя, як я його тоді називав (він був старшим від мене на 12 років), часто розповідав про себе. А розповісти було про що: пройшов усю Велику Вітчизняну війну від першого до останнього дня фронтовим шофером та автомеханіком. Не один раз був пораненим. Нагороджений медалями «За бойові заслуги», «За оборону Кавказу», «За взяття Берліна». Він сповна пізнав долю фронтовика. До останнього дня відстоював Крим, брав участь в десанті на Камиш-Бурун, відбивався від шалених атак фашистів на Марухінському і Тебердинському перевалах. І сповна пізнав радість успіху в наступальних боях.
Потім наші шляхи розійшлися, зустрічалися рідко, і лише в 1974 році я дізнався, що він удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці.
…На той час Митрофан Полікарпович працював майстром складального цеху у виховній трудовій колонії-14 УВС Одеського облвиконкому, тобто з ув’язненими людьми, позбавленими волі за якісь вчинки, по в’язані з порушенням закону. Не певен, але здається, що це єдиний випадок в Україні, а можливо, і в Радянському Союзі, адже, звичайно, такі нагороди отримували доярки, трактористи, шахтарі, вчені… І раптом – майстер виправнотрудової колонії!
Отже, маючи такий початковий матеріал, мені здавалося, що швидко знайду ще багато цікавого про майбутнього героя нарису. Але не так сталося, як гадалося.
В обласному управлінні з питань нагляду за виконанням покарань, до якого входить ВТК-14, відповіли, що така людина не відома. Ніякого спеціального стенду чи куточка немає. І, взагалі, ніхто нічого не знає про Героя, який майже двадцять років тому пішов на пенсію. Інтернет теж не давав потрібної інформації. І тільки після втручання начальника управління О.І. Галицького в архіві знайшли особисту справу М. П. Шморгуна. В ній збереглися цінні матеріали. Зокрема, вітальні телеграми міністра внутрішніх справ СРСР М. Щолокова, міністра внутрішніх справ України І. Головченка, нагородний лист, різне листування, характеристики тощо. Виявилося, що під час роботи в ВТК-14 М. Шморгун у1971 році отримав орден Трудового Червоного Прапора. Документи свідчать, що, крім урядових нагород, М. Шморгун багато разів за сумлінну роботу отримував подяки, премії, цінні подарунки.
Збереглася сторінка з галузевої газети «Трудовая жизнь» за 28 березня 1974 року, присвячена М. Шморгуну у зв’язку з високою нагородою. Ось витяг зі статті: «Зазвичай говорять: майстер – командир виробництва.
Але в колонії це визначення має більш глибокий сенс.
Адже він і начальник загону, що відповідає за працевлаштування людей, котрі виходять на волю, за те, щоб вони знову не скоїли злочину. Мистецтво майстра визначається не стільки знанням виробництва, скільки вмінням працювати з людьми, позбавленими волі. За дев’ятнадцять років багатьом засудженим він допоміг усвідомити згубність їхньої поведінки, вивів на єдино вірну дорогу – чесно жити і працювати».
В пошуках Героя я зіткнувся з багатьма непередбачуваними складнощами. Поперше, через недбалість кадровиків спотворено прізвище Митрофана Полікарповича. В численних документах, анкетах, заявах тощо, написаних ним власноруч, чітко вказано прізвище – Шморгун. Але, мабуть, комусь воно здалося неблагозвучним, і чиясь канцелярська рука вперто виправляла на Шмаргун.
У сім’ї Митрофана Полікарповича не було дітей. Рано пішла з життя дружина Валентина. Мабуть, через це збереглося дуже мало фотографій. Невідомо, де Золота Зірка Героя, Грамота Верховної Ради СРСР про присвоєння високого звання.
Не вдалося розшукати людей, котрі з ним працювали.
Хотілося б також знайти людей, хто у ті роки відбував покарання у ВТК-14 в Одесі і знав Митрофана Полікарповича. Тому прошу відгукнутися усіх, хто має таку інформацію. Та й взагалі, хотілося б, щоб земляки більше дізналися про Героя. Радий буду усякій інформації про Митрофана Полікарповича. Якщо комусь щось відомо про нього, можете передати інформацію через журналіста Федора Шевчука.
Отже, пошук триває.
Петро ЗАРІЧАНСЬКИЙ.
с. Голдашівка – м. Одеса.