Олексієві Степовому дали 10 років за карикатуру на Сталіна

  • 5
  • 15 Серпня 2009, 00:50


”Ви якою мовою говорітє? — 81-річний Олексій Степовий стоїть на східцях Будинку культури в селі Джулинка Бершадського району на Вінниччині. — Я українську погано знаю, освіти три класи. Виключили, бо на промокашці вчительку намалював, дуже красіва була. А з десяти років аж до війни нарівні з дорослими в колгоспі робив. Потім 11 років у Росії був: в армії, у військах МВД, а потім — у таборах”.

Олексій Пилипович скидає картуза. Гупає чобітьми коридором.

До нього в гості приїжджав Олександр Солженіцин

— В армію попав випадково. У 1944-му проводжав товариша на війну, випили по чарці горілки і пішли у воєнкомат. Але він щось собі зробив, бо на тілі появилися прищі, і забракували. Воєнком побачив мене: ”Роздягайся!” І взяли, хоть і син ”врага народа”. Батька 1932-го застрелили, бо не хотів іти в колгосп. Матір сама трьох дітей на ноги ставила.

У майстерні Степового пахне фарбами. Біля вікна на підставці незакінчений натюрморт.

— Сперва служив на бронепоїзді. Поранили, після госпіталя охороняв хімічний завод у Горькому. Солдати стояли на посту по 12 часов щоденно, а мороз 40 градусів. Прохожу по постах — нікого нема, порозходилися грітися. Я тоді до начальства: який же це об’єкт государственної важності, що солдати покидають пости? 1949-го до нас приїхала комісія з Москви для провєрки состоянія політичного духа. Генерал зібрав комсомольські збори. Я виступив: на посту стоїмо, як подзаборніки, біографію Берії зубримо наізусть, а вопросів політічєского значєнія не знаємо. Мене тут же взяли під ковпак. Від мене всі відсахнулися. Я дуже переживав одіночество.

Степового арештували 8 серпня 1950-го, забрали бойові медалі. Після двох місяців слідства засудили до 10 років таборів.

— Покарали за малюнок Сталіна зі свинею. У кабінеті політзанятій висів портрет вождя. Якось перемалював його на обложку зошита. Товариш по парті каже: ”А порося намалюєш?” — за вікном якраз порося бігло. У кінці занятія ми здали зошити. Потім малюнок у дєло вклали.



У 1950 році Олексій Степовий намалював на обкладинці зошита Йосипа Сталіна зі свинею. Малюнок потрапив до його кримінальної справи

 

Степовий чотири роки і сім місяців по 16 год. рубав ліс у тайзі Горьковської області Росії.

— У зеках почувався, як у санаторії, по сравнєнії з колгоспниками. Нам давали 300 грам хліба, баланди. Хоч вона ріденька, але тепла. Давали обув, одежу. А колгоспники нічого не мали. Гроші їм не платили, ще й з дому треба було здавати яйця, шкурки, м’ясо. Колгоспник сіяв прадиво на городі, осінню його вимикував, вимочував, висушував, перетирав, робив кукли і клоччя. Із клоччя робили мішки, а з кукол — більйо. Це дуже тяжкий труд жіночий! Моя мама зрання до смеркання сапали буряки. Якось закінчили завидна, і бригадир відпустив додому. Жінки пішли з поля, глянули на село, а воно все біле, як у снігу. Це вишні зацвіли. Уявляєте: люди в селі не бачили, що вишні цвітуть.

У січні 1954 року справу Степового переглянули, чоловік повернувся додому. Вирок скасували 1975-го.

— Пробував вступити до художнього інституту, але дорогу перекрила анкетна позначка ”репресований”. Закінчив курси механізаторів, працював трактористом. Потім завклубом призначили. Роботи було багато, бо все село в щитах: ”Вірною дорогою йдете, товариші”, ”Партія і народ єдині”. А під наглядом був іще 25 років. Де не появлявся — за мною слєжка. У вересні 1966-го до мене Олександр Солженіцин приїжджав. Я його повість ”Один день Івана Денисовича” за одну ніч прочитав, листа написав і в гості запросив. Зустрілися коло теперішньої церкви. Він із першою дружиною Наталією Решетовською приїхав. У мене півень був приготовлений, вино домашнє. Подав коньяк — усе-таки гість із столиці, а він відмовився. Каже: коньяку можу випити в любому ресторані, а такого виноградного вина ніде не спробую. Говорили кілька годин. Потім насипав йому в багажник ”москвича” подільських яблук. Не фотографувалися — тоді фотографія на селі була рідкістю. Але в КДБ зустріч зафіксували. Секретар на райкомі партії показував три фотографії: Степовий і Солженіцин — там обнялися, там піднімаються ступеньками, там сидять на скамейці. І на мене посипалося. Навіть Солженіциним прозивали.
 

Нині на Олексія Степового у Джулинці кажуть ”Шевченко”.

— За довгі вуса нарекли, але мені це не подобається. Шевченко — геній, а я — простий чоловік. Пригадую, мама продала відро вишень за 30 копійок і за 10 копійок купила мені акварельні фарби і пензлик. Пензлик із кінського хвоста, жосткий. От хочу око намалювати, а не получаєця. Я по своїй дитячій непосрєдсвєнності щитав, що я зовсім бездарна людина.

Із 80-річною дружиною Лідією Степанівною чоловік виростив сина Івана та доньку Інну. Побралися після повернення Степового із заслання. 50-річний Іван живе під Києвом, працює механізатором. Інна — у Смоленську, продавець. Степовий має четверо онуків.


автор: «Інна ЧЕРВІНЧУК, www.GAZETA.ua»
Дивіться також в розділі  Персоналії
» 16.06.2018 Людмила Володимирівна Колесник – лікар загальної практики – сімейної медицини Бершадської амбулаторії ЗПСМ. Працює на цій відповідальній посаді з 2008 року.
» 16.06.2018 Досвідчений лікар і мудрий колега Оксана Богданівна Шелест народилася та виросла у родині медиків, тому і не дивно, що і професію обрала відповідну.
» 08.04.2018 Марко Іванович Грищук народився у квітні 1943 року в П’ятківці, в сім’ї хліборобів. Коли йому було півтора року, батько пішов на війну, і вихованням сина займалася мати.
» 07.04.2018 Наполегливий, працьовитий, відповідальний, організований – цими та багатьма іншими позитивними якостями володіє добрий господар, люблячий чоловік і батько, надійний товариш і побратим Ярослав Антонович Фурик. Народився чоловік у квітня 1963 року...
» 25.03.2018 Головне – здоров’я людей
» 25.03.2018 Нелегка йому випала доля…
» 17.03.2018 У праці життя і краса
» 17.03.2018 Добра, ніжна, неповторна
» 08.03.2018 Зелені гектари Анатолія Гуза
» 08.03.2018 Ветеран, працелюб, порадник
Всі статті розділу Персоналії »
Цікаві фото
2 фото   
7 фото   
14 фото   
31 фото   
Всі фотогалереї »
Ми - пам’ятаємо - «Книга Пам’яті України» / Маньківка
Пустовіт Панкратій Гнатович (1906) 1906 р., українець, селянин. Мобілізований в 1944 р. Рядовий. Загинув 11.09.44. Похов. Ясський пов., Румунія.

З історії Бершаді
У розвиток сільськогосподарського виробництва зробили великий внесок механізатори Бершадської МТС, створеної у березні 1930 року. В 1932 році вона обслуговувала 35 колгоспів, що мали близько 20 тис. га орної землі. Але на шляху виконання намічених планів в цей період були й труднощі. Партійна організація провела значну роботу, щоб зміцнити механізаторські кадри і трудову дисципліну. Все це дало... Читати далі »


Якщо Ви виявили помилку, виділіть текст з помилкою та натисніть Ctrl+Enter щоб повідомити про це редакцію

Останні новини
Може бути цікаво

Олексієві Степовому дали 10 років за карикатуру на Сталіна - Бершадь в персоналіях - www.bershad.ua
Користувачі OnLine: 
Бершадщина  | Форуми  | Сторінками історії  | Літературна Бершадь  | Фотогалереї  | Новини  | Довідники  | Визначні місця  | У нас в гостях!  | Прогноз погоди в Бершаді  | Телефонні довідники