На фронті – з січня 1943 року. Його дивізія пройшла з боями і Україною, звільняючи Ворошиловградську область, аж поки у вересні цього ж року не вийшла на східний берег Дніпра. Далі, вже у складі Першого Українського фронту, переслідували з боями фашистів через міста Київ, Житомир.
Проходили з боями Хмельницькою, Тернопільською та Львівською областями. Довелося визволяти також території Польщі, форсувати Віслу. За Ченстоховим перейшли польський кордон і вели бої на території Німеччини. Далі форсували річки Одер і Нейсе. Брав участь Трохим Антонович і в штурмі Берліна. Довелося форсувати річку Ельбу в районі міст Віттенберг і Таргау, де зустрілися з американцями.
За участь у боях його нагороджено медаллю "За відвагу", орденами Червоної Зірки та Вітчизняної війни першого ступеня. За період бойових дій був тричі поранений.
Доводилося брати участь у визволенні Австрії та Угорщини. Закінчилася для нього війна 17 травня 1945 року у Чехословаччині.
Боронив рідну землю від ненависного ворога і старший брат Трохима Антоновича Іван, який, будучи військовим льотчиком, загинув вже у перші дні війни. У селі
П’ятківці на меморіальному комплесі викарбувано його ім’я поряд з іншими загиблими земляками.
У повоєнний період Трохим Антонович разом з дружиною виростили двох синів: один з них мешкає у
Бершаді, а інший – в обласному центрі.
Сам ветеран війни і праці, майор запасу, проживає у
Флорино. Через скромність і порядність не всі в селі знають про його фронтові роки.
Ветеран хоч і є інвалідом першої групи, але ще впевнено тримається на ногах і прагне у всьому допомагати по господарству.
Павло КУШПЕЛА.
вранці -2…-4° 
