ФРОНТОВИМИ ДОРОГАМИ

Одружився, а згодом дав добро на надстрокову службу. Війна застала Михайла Сергійовича у Вінниці, де він служив командиром взводу.
Фронтові дороги М.С. Безсмертного були нелегкими, адже він відчув гіркоту відступу наших військ, кілька разів потрапляв в оточення, тричі поранений. До речі, перше поранення – в ліву руку – він отримав у першому ж бою, під Стриєм.
В такому поважному віці важко утримувати всі подробиці і деталі тих днів, але Михайло Сергійович пам’ятає, як їхній підрозділ переправився через Дунай понтонним мостом, який одразу був підірваний. Кілька днів бійці відбивалися в оточенні, доки не прибуло підкріплення.
А ще М.С. Безсмертному запам’яталося, як пліч-о-пліч з болгарами воювали з ворогом. Його пам’ять досі зберігає епізоди, коли їхні санітарні собаки допомагали виносити з поля бою поранених. Самого ж Михайла Сергійовича вдруге поранило осколками – збило каску з голови і чашку на нозі.
Після одного з боїв з їхньої роти залишилося 14 чоловік. З лісу раптом вискочили 12 фашистів, зав’язався бій. Бійці розділилися на дві групи, щоб обійти гітлерівців з флангів. М.С. Безсмертний помітив вороже кулеметне гніздо і відкрив вогонь із-за дерева. У відповідь посипався град куль, дві з яких перебили Михайлу Сергійовичу праву руку, і він втратив свідомість.
Контузія і поранення виявилися важкими, і М.С. Безсмертний кілька місяців лікувався в Камишинському госпіталі. Рука довго не заживала, її ледве не ампутували. На цьому й закінчилася для нього війна.
Варто сказати, що батьки Михайла отримали похоронку на сина. І яка була їхня радість, коли він повернувся живим!
Фронтовик, який мав бойові нагороди, після поранення став інвалідом другої групи, що позначилося на його трудовому шляху.
Деякий час Михайло Сергійович працював сторожем в міському споживчому товаристві, сторожем, кочегаром в побуткомбінаті.
Разом з дружиною, на жаль, нині покійною, виховали трьох дочок, які вже на пенсії, мають свої сім’ї.
Наша розмова відбувалася у лікарні, де М.С. Безсмертний поправляв своє здоров’я. Його розкішні білі вуса, уважний погляд, неспішна розповідь про нелегке життя приваблювали до себе. Тож хочеться побажати Михайлу Сергійовичу доброго здоров’я, бадьорості, радості і всього найкращого у житті.