СПРАВА ЖИТТЯ – ЛІС. І НЕ ТІЛЬКИ…

А хочеться ж досягти якомога більше і зробити ще багато добрих справ.
… Народився він у селі Сказинцях Могилів-Подільського району в робітничій сім’ї. Дитинство Миколи та його двох братів не було безхмарним.
Вони рано залишилися без батька. Росіянин з-над Волги Володимир Кирилович, працюючи шахтопрохідником на Уралі, потрапив у завал. Наслідком цього стала важка хвороба і рання смерть.
Можливо, саме ця втрата спонукала хлопця покладатися в житті на себе в усьому не чекаючи допомоги чи підтримки від когось. Хоч як і чимало його ровесників, не зразу визначився з вибором професії. Спочатку хотів вступити у популярний у сімдесяті роки Київський політехнічний інститут, бо вабила електроніка. Але не підійшов за станом здоров’я. Хлопець зрозумів, що доведеться йти іншою стежкою в житті. Але якою? Обираючи фах, керувався не романтичними, а прагматичними міркуваннями. Можливо, відіграла свою роль інтуїція, але життя довело: вибір він зробив правильний. І в професійному, і в сімейному житті. Закінчив Львівський лісотехнічний інститут, одружився з випускницею політехнічного Надією, спеціальністю якої були дороги. Так склалося, що і свою спільну життєву дорогу, даруйте за тавтологію, вони обоє почали з доріг. Надія Миколаївна – з роботи в Томашпільській районній дорожній дільниці, а Микола Володимирович теж спочатку працював у дорожній службі. Згодом перейшов у тамтешнє лісництво, став майстром лісу.
Через кілька років доля закинула молоде подружжя в Могилів-Подільський район, де М.В. Краснєєв очолив Вендичанську виробничу дільницю Ямпільської лісомеліоративної станції. Та сторінка у трудовій біографії була для Миколи Володимировича особливою. Адже разом з членами дільниці активно працювали над створенням нових насаджень на придністровських схилах, що були вивітрені і змиті вітрами, дощами, грозами. Це була нелегка, але разом з тим, творча і надзвичайно потрібна робота по збагаченню рідної природи.
Далі був Крижопільський держлісгосп, де Микола Краснєєв вже став головним лісничим, а через два з половиною роки – головним інженером. На цій посаді пропрацював десять років. Як працював? Сказати, що добре, замало. Бо те, що він робив разом з колективом, одержало найвищу оцінку в обласному об’єднанні. Здавалося, і надалі так буде, ніщо не порушить розмірений ритм життя. Та й не хотілося зриватися з насидженого місця. І переїзд у Бершадь, де йому запропонували очолити лісгосп, був досить непростим. Але життя довело, що новий період у житті став роками найвищої реалізованості. І зараз дуже важко уявити наш район без Миколи Володимировича та його родини. Ніхто не сприймає його як приїжджого звідкись. Він органічно наш, бершадський. Недарма ж вже не вперше обирають його депутатом районної ради. Він сумлінно виконує свої обов’язки.
Адже високе довір’я людей, почуття величезної відповідальності, власне сумління – це те, що змушує його перейматися чужими проблемами як власними.
Нині він очолює постійну комісію районної ради з питань роботи промисловості, регулювання комунальної власності та приватизації. Очолює також благодійний фонд підтримки талановитої молоді Бершадщини. Хоч і громадська, але надзвичайно важлива для громади робота. І це добре розуміє депутат.
Нелегко нині доводиться колективові, який очолює. Але прагне організувати роботу так, щоб мінімізувати н е г а т и в н и й вплив кризових факторів. Бо якщо вдуматися, то лісівники в усі роки працювали і працюють в ім’я прийдешнього, на вічність. Цим і визначається їхнє високе покликання.
Родину Краснєєвих можна назвати типовою для нашого часу. Дружина Надія Миколаївна – приватний підприємець. Старший син Віталій закінчив механіко-математичний факультет Київського національного університету, працює за фахом. А молодший Олексій обрав батькову стежину, навчається зараз у Львівському національному лісотехнічному університеті.
Залюбки працює в майстернях, виготовляє меблі та інші речі.
Про Миколу Володимировича можна розповідати багато. Він вартий цього. І як людина, і як керівник, і як депутат. І просто як наш сучасник. Тож давайте щиро привітаємо його із ювілеєм. І хай ще довго золото його літ осяває усіх, хто його знає, хай щастить йому і родині на все найкраще, що є в житті.
Тимофій МАРЧЕНКО.
м.Бершадь.
На знімку: М.В. Краснєєв.