Якось по-змовницьки переглянувшись, один одного перепитував, який період часу знадобиться для чогось там у їхній невідкладній справі. Хвилин з сорок, змовницьки підтримував розмову його співрозмовник, киваючи у бік Геннадія Віталійовича, який завершував лагодити комусь електростартера. Тільки згодом стала зрозумілою причина такої їхньої поведінки. Виявилося, що до кого тільки вже із електромеханіків у районі вони не зверталися зі своєю іномаркою, і ніхто не міг виявити причину несправності, тим більше відремонтувати.
Скільки хвилин пішло на це у тракторній бригаді, ніхто не зафіксував, але візитом до Геннадія Віталійовича обидва залишилися задоволеними.
Його, росіянина, шлях на Україну, яка вже давно стала для нього рідною, склався у 1977 році. Передувало цьому направлення на роботу після закінчення навчального закладу у Владивосток однієї з чернятських дівчат, яка невдовзі стала там його дружиною. Саме вона і переманила його до себе.
Досвідченого фахівця у царині контрольно-вимірювальних приладів і автоматики, який пройшов вже, як кажуть, робітничу обкатку на кораблях, у нас розпізнали одразу.
Спочатку трудився у
Джулинці, а невдовзі знайшлася для нього робота і в
Чернятці.
Більш поглиблено оволодівав спеціальністю «Електрифікація сільськогосподарського виробництва» без відриву від виробництва вже в технікумі в Україні. Однак його кругозір, захоплення, як і знання, досвід, виходять далеко за рамки навчальної програми.
Свідченням тому є не тільки те, що до нього звертаються з найрізноманітнішими неполадками в електрообладнанні найновіших машин і механізмів, а й те, що на ремонт прямо у тракторну бригаду односельчани запросто можуть припровадити телевізор чи якусь іншу електропобутову техніку. Бо знають, що Геннадій Віталійович виручить.
Здавалося б, у наш час, коли дають зелене світло у розвитку приватної справи, підприємництву, міг би давно започаткувати власний бізнес. Та не з тих, мабуть, він.
Навіть досягнувши пенсійного віку, продовжує займатися улюбленою справою – ремонтує електрообладнання на тракторах і комбайнах, акумулятори. В тому числі знає, як дати раду іномаркам.
За всі роки перебування в Україні, мабуть, і сам незчувся, як виросла і закінчила університет донька, яка нині мешкає в Києві.
Одними електросхемами не обмежується його захоплення. Дома змайстрував два тракторці – менший і більший, власної конструкції. Не то з самокритикою, не то з добрим гумором, теплотою, бо такою є вже його натура, розповідав, як разом здружиною утримують корову. А ще кажуть односельчани, є у нього власноруч, але досить професійно змайстровані макети двох кораблів. Згадка про море, мабуть, як і про рідний йому Владивосток. Хоч про те, що переїхав в Україну і прожив тут більше половини свого життя, не шкодує. Любить свою родину, роботу.
А в тому, що люди в його селі заживуть краще, не сумнівається. Бо в такій місцині такі трудолюбиві люди зобов’язані жити заможніше.
Павло КУШПЕЛА.
