ГЛИБОКЕ КОРІННЯ – ВИСОКЕ ГІЛЛЯ

Сергій Степанович мав, як на його час, непогану освіту – він закінчив сім класів, а поскільки ще й не був обділений організаторськими здібностями, то працював завідувачем фермою, бригадиром садово-городньої бригади.
Він добре знав хліборобську працю, ціну хліба і життя. Пережив голодомори, громадянську та Велику Вітчизняну війни.
Коли Сергій Степанович повертався додому з фронтів другої світової, то найціннішими його гостинцями для синів і дочок (а їх теж народилося немало – п’ять, згодом ще й найменший – вже згадуваний Микола) були газети та огризки олівців. Відомо ж бо, що у ті післявоєнні роки ці речі цінувалися дуже дорого, бо ж треба було чим і на чому писати.
Можливо, навіть цей, на перший погляд, незначний факт, вплинув на те, що більшість із дітей потягнулись до науки, знань, творчості.
Сергій Степанович був головою батьківського комітету школи, разом з її директором добивався будівництва нового приміщення, бо ж довгий час діти навчались у пристосованому поміщицькому будинку, який розвалювався від років, у деяких класах падала стеля. Незважаючи на важкі напівголодні, а деколи й голодні роки, діти навчалися добре.
А батьки навіть не знали, хто і куди вступив учитися, знали тільки, що їхні діти стали студентами. На відміну від нинішнього часу, коли разом з дітьми «вступають» до навчальних закладів і батьки.
Найстарші закінчили технікуми. Василь працював механіком холодильних установок у Москві, а Ганна – у закладах торгівлі, секретарем та головою Голдашівської сільської ради. Петро – випускник Ленінградського університету, працював начальником обласної метеостанції у Луцьку. Марія закінчила аж два інститути – фізмат Вінницького та істфак Луцького педінститутів, була заступником директора школи, інспектором райвно, пише прекрасні вірші, багато з них стали піснями. Володимир – випускник вищого військового училища зв’язку, служив, а згодом викладав в училищі, яке закінчив. Був учасником війни в Афганістані. Нині – полковник у відставці.
Із сріблом у волоссі, усі вони сьогодні пенсіонери, однак більшість веде громадську роботу за місцем проживання.
Марію Сергіївну Ясакову-Рудик добре знають в нашій області. Вона бере активну участь у Тульчинському літературному об’єднанні імені Василя Стуса. Можливо, хтось із наших читачів бачив її у програмі «Будьмо знайомі» по обласному телебаченню.
Велика, дружна, красива родина – люди із добрим серцем та щедрою душею, непересічними талантами. Ще б пак! Адже зростали вони у мальовничому селі – колисці незабутніх Родіона Скалецького, Івана Палагнія. Мабуть, варто згадати і такий цікавий факт. Сергій Степанович під час війни, маючи вільну хвилинку між боями, написав пісню «Пехота к Дунаю подходит». Її співала вся дивізія. А в тридцяту річницю Перемоги слова цієї пісні були надруковані у газеті «Сільські вісті». Тож не дивно, що залюблені в поезію і діти. І Володимир, і Микола пишуть гарні вірші, а Марія вже видала не одну збірку поезій, які стали піснями. Вона активно співпрацює з композиторами Ольгою Янушкевич, Станіславом Городинським.
… Коли в рідне село до Миколи Сергійовича та його дружини Раїси Андріївни з’їжджаються діти Сергія Степановича та Параски Власівни, вони йдуть до рідних могил, щоб вклонитись батьку й матері. Славні традиції родини Рудиків продовжуються в онуках та правнуках і навіть у праправнуках. Серед одинадцятьох онуків – двоє кандидатів наук, є викладачі ВУЗів. Двоє працюють у нашому районі: Оксана Миколаївна – директором районного краєзнавчого музею, Тетяна Миколаївна – зав - сектором контролю райдержадміністрації, вона також голова райкому профспілки працівників державних установ. А підростають ще п'ятнадцять правнуків і двоє праправнуків, яким іти дорогами старших.
Воістину щаслива сім’я любов’ю, і багатий той дім, що повниться радісним дитячим багатоголоссям, де з перших кроків діти починають усвідомлювати себе частиною цілого.
Бо дух сім’ї залишається на всі прийдешні роки як відчуття неповторного щастя, як потреба хоч зрідка повертатись до рідного берега. Без такого почуття нема й не може бути глибокого усвідомлення священного поняття – Батьківщина. Щасти вам, добра родино!
Тетяна КУЧАНСЬКА, громадський кореспондент.
На знімку: родина Рудиків, батьки і шестеро дітей. Фото із сімейного альбому.