Колектив ТОВ "
Устя" сердечно вітає з полуднем віку директора товариства
Павла Григоровича МАРУЩАКА
Ваше 50-річчя – це чудова пора в житті, коли єднаються мудрість і досвід, коли вже є що підсумувати і ще так багато планів на майбутнє. Тож хай довгою і щасливою буде Ваша життєва дорога, сповнена здоров'я, успіхів, енергії і оптимізму. Хай збуваються Ваші найкращі сподівання, втілюються в життя заповітні мрії, а оселя завжди буде сповнена радістю, любов'ю рідних і друзів.
Ви відчували, як пахне земля? Особливо навесні, коли, пробуджуючись від зимового сну, вона, ніби отой богатир, розправляє могутні плечі перед відповідальною битвою, ймення якій Життя. Ось тоді й запах у землі особливий, неповторний. Аж до нових морозів. Не кожному дано пройнятися ним до глибини душі. Як і не кожен може посеред широкого лану, навіть за найгіршої погоди, відчувати, як б'ється серце землі, котра приймає в своє лоно насіння чи вже викинула зелену брость. І той, хто це відчуває і розуміє, а ще докладає немалі знання та вміння, щоб кожна нива була дужою і родючою, завжди має хліб і до хліба. Бо земля віддячує лише працьовитим, хто її розуміє і любить.
Хочете ще почути оду Землі? Тоді приїжджайте в Устю до Павла Марущака, директора ТОВ "
Устя", який не лише знається на усіх земельних секретах, як і сільськогосподарського виробництва в цілому, але й уміє навчити інших найглибшої хазяйської грамоти.
– Ви не задумувалися над тим, чому землю називають матінкою і завжди з епітетом рідна? – це вже запитання до мене, яке ставить мій співбесідник за кермом вертлявої "Ниви". Розмовляємо в автомобілі, прямуючи полем. – Бо обоє вони започатковують життя. – Павло Григорович говорить впевнено, викладаючи давно усвідомлену й узагальнену філософію життя. – Саме тут, на цих луговацьких землях, ведеться наш рід Марущаків.
Після місцевої восьмирічки завершував він навчання вже в Гайвороні, бо там випускникам середньої школи давали ще й права водія і тракториста. Тож о шостій ранку щоразу поспішав на вузькоколійний потяг, щоб дістатися до школи. Оскільки мати все життя пропрацювала в ланці, а батько в тваринництві та в майстерні, усі три сини змалку привчилися до нелегкої сільської праці. Тож Марущаки заслужили на повагу та шану і дорожать цим в усьому.
На життєвій дорозі трапляється немало випадковостей, і дуже важливо, щоб пішли вони на користь. А це вже залежить від конкретної ситуації, від людей, котрі тебе оточують.
Після завершення навчання в Уманському сільгоспінституті вже не мріяв про роботу десь в іншому місці, крім
Усті. Бо вабили сюди не лише рідні краї, але й неабиякий авторитет тодішнього керівника місцевого господарства Василя Васильовича Палія, який був уже знаним далеко за межами району. З ним Павло Григорович попрацював багато років – спочатку агрономом дільниці, а потім – головним агрономом, і вчився у нього життєвої мудрості.
Невдовзі і результати прийшли. Сюди вже приїздили за досвідом, а головного агронома стали відзначати на нарадах, прислухалися до його думки. Прийшов заслужений авторитет і в колективі, і в селі.
За 16 років праці головним агрономом Павло Григорович багато чого зробив у рослинницькій галузі, що значно вплинуло на економічну стабільність господарства. Його навіть рекомендували на стажування в США, але домашні обставини не дозволили туди поїхати.
Характерно, що всі роки трудової діяльності Марущака пов'язані лише з одним господарством – устянським, в якому зростав як спеціаліст та керівник, вчив і сам вчився у людей.
А коли в 99-му постало питання про нового керівника господарства, то устяни не вагалися і довірили керівництво Павлу Григоровичу. Довго входити в курс справ йому не було потреби, бо знав управлінський процес, як і технологічний, досконало. Тож головною проблемою став процес реформування сільгосппідприємства. Потрібно було і самому налаштовуватися на нові підходи, і спеціалістів та працівників господарства вчити й переконувати, як зробити усе щонайкраще. А думки були різні, як і бажання скористатися земельними та майновими паями по– своєму. Скільки різноманітних зборів і нарад довелося провести молодому керівникові, скількох людей вислухати, щоб знайти оптимальне рішення.
– Головне, чого прагнув тоді домогтися, – згадує Павло Григорович, – це зберегти цілісність майнового комплексу господарства.
Нині товариство орендує до трьох тисяч гектарів землі, вдалося повністю зберегти структуру і сівозміну. Про масштаби цього господарства свідчить і той факт, що нині тут утримується 1,2 тис. голів ВРХ, в тому числі – 450 корів, а також понад тисячу свиней.
Вчасно і сповна в
Усті розраховуються за оренду паїв, виплачують заробітну плату. Орендують землю і у
Великій Киріївці. Адже в товаристві працює 250 чоловік у трьох виробничих бригадах, і скрізь потрібно побувати керівнику, поспілкуватися практично з кожним. І все ж, коли напруження досягає апогею, їде Павло Григорович в поле і довго залишається з ним наодинці. Якось признався, що біля землі легко думається, й вихід зі складної ситуації легше знаходиться. А коли шелестить поле стиглим колоссям, тоді забуваєш про втому і хочеться зробити ще більше.
Роки головування Марущака були завжди врожайними, бо в устянському господарстві вміють працювати. А от минулий став справжнім випробуванням – як для керівника, так і для всіх трударів. Але вистояли, наперекір засусі, хоч давалося це неабиякими зусиллями.
Господарство і нинішнього року буде з прибутками. Тут потурбувалися і про надійну основу під врожай і готові до його збирання. Словом, зробили все можливе, щоб він був вагомий. Тоді і тваринництву буде надійніше.
З великою повагою розповідає керівник про трудівників товариства, руками й розумом яких створюється достаток. Сформувався високопрофесійний колектив головних спеціалістів – це головний агроном Юрій Соколюк, головний зоотехнік Михайло Нечипуренко, головний інженер та ветлікар Володимир Рудь і Василь Савченко, агрохімік Леонід Бондар, а також Марія Клебанська та Марія Резніченко – головні економіст та бухгалтер.
Три комплексних виробничих бригади очолюють Андрій Рогозянський, Василь Поліщук, Наталя Резніченко, які вміло організовують тут виробничі процеси.
Залишаються серед виробничників і ветерани, до яких дослухається молодь. Це Герой Соціалістичної праці Микола Євдокимович Чернега, який працює головою профкому, голова спілки пайовиків товариства Дмитро Артемович Луценко, а сільськім музеєм завідує Дмитро Олександрович Гуменний. Без їхньої участі не обходиться жоден захід.
Багато виробничих підрозділів працюють ефективно і мають своїх передовиків. Це механізатори Олександр Решітник, Володимир Тимченко, Сергій Парполіта, Сергій Гончарук, тваринники Тетяна Шелест, Раїса Цибуліщенко та інші. Вміло керує колективом автогаража Іван Голубенко, який є одним з кращих в районі.
Крім суто господарських, Павлу Григоровичу доводиться вирішувати немало й інших питань. Та попри зайнятість, не покидає дружби з наукою, цікавиться новими розробками в сільськогосподарському виробництві і сам привносить сюди свої здобутки. Захистив кандидатську дисертацію в столичному Інституті землеробства.
І
Устя, і бригадна
Лугова – гарні села не тільки природою, а й людьми. А
Південний Буг, який протікає повз них, надає особливої чарівності краєвидам. Але для збереження цієї краси треба немало трудитися, щоб дісталася вона сповна і нащадкам.
Тож депутата сільської та районної рад багатьох скликаннь Павла Григоровича Марущака хвилюють всі проблеми територіальної громади. І робить він усе можливе, щоб вони вирішувалися якнайшвидше.
– Працювати без перспективи – це рухатися назад, – любить повторювати Павло Григорович. Тож буваючи в різних регіонах країни, в тому числі й за рубежем, цікавиться не лише новинками виробництва, але й досвідом благоустрою, соціального захисту, створення нових робочих місць. Все це прагне втілювати в своєму господарстві, щоб устяни жили заможніше.
– Сільське господарство потребує нині значних фінансових вливань, – переконаний П.Г. Марущак. – Потрібна нова високопродуктивна техніка, сорти, засоби захисту. Потрібна і продумана державна політика, яка не допустить диспропорції цін. На жаль, політики нині в сільському господарстві більше, ніж економіки, від чого і страждає село.
Трудовий день керівника у селі ненормований і розтягується на багато годин. Тож на сім'ю не завжди залишається час. Натомість весь тягар сімейного виховання несе дружина. З Любов’ю Іванівною, яка працює вчителем історії в місцевій школі, Павло Григорович в парі вже 24 роки. Це авторитетне в селі подружжя користується великою повагою – за людяність, працьовитість, знання, за небайдужість до проблем односельців. Їхні дні сповнені турботою і про своїх обох дорослих дітей.
Спостерігаючи вже багато років за діяльністю цього авторитетного керівника, енергійного і знаного фахівця, якось не віриться, що зозуля накувала йому вже 50 літ. Він, як і раніше, весь у турботах. Зроблено багато, але й немало задумів на перспективу. Хай же вони обов'язково збудуться.
З роси і води Вам, шановний ювіляре!
Павло БАЙДАЛЮК.
с.
Устя.
вранці -2…-4° 
