З ним завжди радяться колеги, і не тільки вони. До його думок і пропозицій прислухаються, бо слово Миколи Федоровича Хливнюка, як і його справи, завжди значимі.
Ніхто не заперечить, що 2007 рік для Бершадщини був особливим. Засуха не просто внесла корективи у виробництво сільськогосподарської продукції, а й у багатьох випадках перекреслила всі плани сільгосптоваровиробників. У
Джулинці, наприклад, майже немає кукурудзи, практично не дали врожаю ярі – ячмінь, пшениця, ріпак. Принаймні затрати на їх вирощування не вернулися. Один із найдосвідченіших керівників М.Ф. Хливнюк цього не приховує. На жаль, не всі це розуміють. Тому, що ціни по багатьох видах продукції зросли до світового рівня, і в регіонах, які виявилися врожайними, зуміли значно покращити економіку. Але досвід, далекоглядність виручали завжди і у будь-якій ситуації. За словами директора ТОВ «Агрофірма «Джулинка», якщо навіть свинарство, відгодівля ВРХ будуть збитковими, завдяки тому, що ціни на молоко зросли майже до 2 грн. за літр, тваринництво в господарстві всеодно виходить на рівень. Рослинництво також рентабельне.
Однак неабияк дратує Миколу Федоровича, як і будь-якого сільгоспвиробника, обіцянка з боку держави відшкодувати затрати хоча б на насіння, проведення посівної. Хоч відповідні документи підготовлено і давно здано, складається враження, що їм недовіряють. У департаментах, куди він безпосередньо звертався з цього приводу, навіть заспокоюють, що нічого, мовляв, турбуватися. Ситуація тим більше стає незрозумілою, якщо враховувати, що на свинокомплексі є більше трьохсот голів свиней на здачу, але прийняти їх погоджуються лише на одному з м’ясокомбінатів і то тільки при умові, що розрахуються по 8,6 грн. за кілограм після їх забою.
Де тепер подітися із свининою? Але в господарстві розуміють, що працювати всеодно потрібно, бо час не чекає.
Коли готувався цей матеріал, вже завершувалися осінні польові роботи. 3важаючи, що у
Берізках-Бершадських і
Джулинці 6 і 10 жовтня храмові свята, заробітну плату видали навіть з випередженням строків. За оренду землі з власниками паїв розраховувалися на їх вибір – чи коштами, чи продукцією. Із врахуванням ситуації здійснюються розрахунки за оренду майна.
Фермерство у цьому селі розвивається, як ні в якому іншому. Однак Микола Федорович завжди виступав і виступає за те, що досить несправедливо, коли виробник-приватник і сільськогосподарське підприємство працюють в нерівних умовах. Сільгосппідприємствам доводиться платити і фіксований податок, і в різні там фонди, а приватник не сплачує практично нічого, бо показує, що у нього нічого немає. Якби у цій справі навести порядок, були б он які надходження в бюджет.
Чому держава зволікає з врегулюванням цього питання? На думку М.Ф. Хливнюка тому, що не так ризиковано образити тим самим лише одного керівника, як багатьох приватних. Бо хто знає, як би вони повели себе, наприклад, на виборах.
Інколи нарікають, що у сільгосппідприємствах не сповна розраховуються за виконану роботу, орендовані паї тощо. На це у нього теж є аргументи. До тисячі грн., наприклад, господарством надається лише на те, щоб когось із ветеранів похоронити. Приватники ж про це не думають.
Та й взагалі, господарство на сьогодні утримує всю інфраструктуру села, а не хтось інший. У цьому році, наприклад, джулинчани надавали допомогу тернівській лікарні, якій минуло сто років, закупили обладнання у місцеву. Допомога надається школам, дитячим садкам тощо.
Щодо завтрашнього дня села, то у керівника джулинського господарства теж власний погляд на проблему. Без підтримки селу не обійтися. Он в районі вже декілька шкіл немають першого класу через відсутність дітей. І причина наяву. Немає господарства, роботи, то і працездатного населення меншає, а з ним – і дітей.
Яким чином зберегти господарство в нинішніх умовах – ціла наука. Адже за вироблену цукросировину як слід не платять. Немає ніякої гарантії, що нарік у ціні будуть культури, які користуються попитом у цьому році.
І все ж джулинчани, орієнтуючись на рішення про надання кредиту під закупівлю концентрованих кормів, мають намір за всяку ціну зберегти маточне поголів’я. Щоправда, мріють при цьому, щоб було встановлено ще й мінімальні закупівельні ціни на них.
Ще, за словами Миколи Федоровича, надії покладають на нові технології у рослинництві, сорти. А щоб їх дотриматися, потрібно придбати ще й нову техніку.
На жаль, якщо все це вдасться здійснити, то не уникнути ще однієї проблеми – зменшення робочих місць. У директора підприємства прораховується відтепер і цей момент. Певну надію на їх збереження вселяє те, що агрофірму включено в інноваційну програму відтворення свинарства – в області буде 3-4 таких господарства.
Кадрів поки що вистачає, однак дефіцит окремих професій вже проглядається. І вина у тому певною мірою знову ж таки держави. Бо у центрі зайнятості вони є, а на виробництво не дуже поспішають. Адже там їм комфортніше – і стаж рахується, і гроші платять. От тільки чому це робиться за рахунок нині діючих господарств, невідомо.
Настільки глибоке бачення проблем села у директора агрофірми не випадкове. З сільським господарством, його проблемами він на «ти» ще з 1978 року. Працював у
Шляховій, 17 років головував в
Осіївці, і ось вже одинадцятий очолює джулинське господарство. Наскільки це йому вдається засвідчують диплом учасника презентаційного альманаху «Діловий імідж України», Всеукраїнська премія «Народна шана», інші відзнаки. Декілька років тому він став Заслуженим працівником сільського господарства України, у його колекції ще немало інших нагород.
Здавалося б, ніби й помічає держава таких, як він, керівників, а це означає, що володіє ситуацією в селах. Однак господарства у переважній більшості чомусь тримаються саме на таких, як М.Ф. Хливнюк, а не на державній підтримці. А жаль. Бо набагато багатшими стали б ми, коли б таких керівників ще й підтримували. Адже саме такі знавці-професіонали, як Микола Федорович, є золотим кадровим фондом сільського господарства, якому він присвятив життя.
Павло КУШПЕЛА.
с.
Джулинка.
вранці -2…-4° 
