Україну ж, рідне село ніколи не переставала любити. Навідувалася майже щороку. У
Бершаді проходила переддипломну практику.
Ставши фахівцем у галузі ветеринарної медицини, спочатку там же, на чужині, випробувала свої сили на одному із свинокомплексів, куди її направили на роботу. Невдовзі навіть призначили головним лікарем. А ще через рік працювала у тих же краях у обласній станції по боротьбі з хворобами тварин. Однак, сімейні обставини склалися так, що змушена була поміняти клімат на рідний, український.
Довго шукати роботу не довелося. Знаючи її ще студенткою, без вагань прийняли у виробничий відділ ветрайлікарні.
Без діла залишатися у такому районі, як наш, не доводилося. Як тільки на якійсь із ферм спалах інфекції – вона вже там. А ще потрібно було забезпечувати господарства медикаментами. Тож постійно володіла ситуацією, поповнюючи багаж знань, набиралася досвіду. До виконання обов’язків прагнула підходити творчо. У співпраці з тодішнім головним ветеринарним лікарем району О.Л. Жорницьким написали технічні умови чотирьох медичних препаратів, у спеціалізованих виданнях друкувалися її наукові статті. Неодноразово була учасником конкурсів фахівців ветеринарної медицини. Як тільки у
Бершаді утворили управління ветеринарної медицини – очолити його не побоялася. Хоч конкурс на цю посаду в області був серйозний, вона набрала найбільшу кількість балів. Проблеми на фермах району були завжди, але вона була добре обізнана з ними. Тому одразу ж спрямувала основні зусилля на боротьбу з найголовнішими хворобами тварин. В результаті цього в районі різко зменшилася захворюваність.
Кажуть, через принциповість і прямоту у Світлани Василівни не завжди складалися гарні контакти з обласним керівництвом, районним. Не всім подобається, коли вона говорить відверто і відкрито, але в кінцевому підсумку завжди вміє довести свою правоту. Колись у приватному секторі практикувалися виводки худоби, щоб прищепити її, взяти кров на дослідження. Як тільки поголів’я побільшало, робити це стало практично неможливо. У пошуках виходу організували подвірний обхід ветпрацівниками. Результати зразу ж дали про себе знати, прищепили навіть свиней. Хоч було це декілька років тому, у
Кидрасівці й нині пам’ятають, як за участю С.В. Манченко припинили падіж курей у приватному секторі. Тож не дивно, ще цей досвід було схвалено департаментом ветеринарної медицини.
Професія ветлікаря, звичайно, не проста, скоріше чоловіча, ніж жіноча. Адже потребує не тільки розумової, а й фізичної праці. Причому, нерідко у вихідні, святкові дні. Коли постала, наприклад, загроза пташиного грипу, то без вихідних обходили двори, щепили птицю.
Поряд з усім ця жінка-керівник постійно дбає про кадри, вміє розгледіти в людині грамотного фахівця. Ось тільки один приклад того, як поставлена ветеринарна робота в нашому районі. Сталося так, що один із ветлікарів переїхав у Київську область, але порівнявши умови праці і ставлення до спеціалістів повернувся. І тепер будь-кого переконає, що на Бершадщині працювати краще.
Складність професії ветеринарного лікаря полягає ще й в тому, що водночас доводиться виконувати два завдання: гарантувати безпеку тваринницької продукції і боротися з інфекційними захворюваннями тварин, безпліддям. На контролі керівника ветслужби, здається, все. Про це свідчить і детальний план роботи, який завжди на робочому столі Світлани Василівни.
Домоглася такого стилю роботи і на дільницях. Тож поза її увагою нічого не залишається.
Очолюваній нею службі підпорядкована ще й лабораторія ветсанекспертизи на ринку. Чого тільки було варто ліквідувати стихійні базари свинини. Навіть вночі доводилося спеціалістам перевіряти якість м’яса, і зміни на краще – наяву.
А ще ж не варто скидати з рахунків, що вона і жінка, і мати. Син і дочка – студенти. Син, до речі, теж навчається на факультеті ветеринарії.
Ветеран ветеринарної медицини О.Л. Жорницький вважає, що кандидатура С.В. Манченко на посаду, яку вона займає, своєрідна знахідка для району, щоб відродити те, коли наша ветеринарна служба була відома не тільки в Україні, а і колишньому СРСР. На ВДНГ тоді для нашого району було виділено он скільки місця і демонструвати її відвідувачам було що.
Незважаючи на досить серйозну і відповідальну посаду, Світлана Василівна була і залишається жінкою – на її робочому столі завжди квіти. По вулиці, де знайшов прописку офіс очолюваної нею служби, у теплі пори року теж багато квітів.
Чимало довелося їй попрацювати, щоб провести ремонти приміщення служби, реконструювати опалювальну систему.
Післязавтра у Світлани Василівни ювілей. Тож колектив бажає їй, насамперед, міцного здоров’я і щастя. А ще, щоб супроводжували везіння і удача у всьому, щоб радували діти.
Успіхів вам, Світлано Василівно, скрізь і у всьому!
вранці -2…-4° 
