Ми, громадяни України, варті того, щоб мати свою країну, щоб наші діти та онуки, а також майбутні покоління, почували себе тут упевнено, щоб ніхто не сміявся над мовою (ніби вона для села), на якій вони розмовляють.
Мені довелося, так склалося життя, вчитися і працювати в Росії, а потім по переводу – в Молдавії. Коли заводи закрилися, тому що були союзного підпорядкування (на одному з них я пропрацювала 27 років), тисячі людей залишилися без роботи, а головне, що ми стали «манкуртами», тобто громадянами без батьківщини. СРСР немає, Україну зберегли батьки.
Повернулась я до батьків на рідну землю, де народилася, де могили рідних. Працювала, і от уже 19 років по мірі своїх сил борюсь за те, щоб всі громадяни нашої країни були рівні перед законом. Але до справедливого суспільства ще довгі роки.
Дуже хочу, щоб мої діти і онуки мали свою країну, відбудували її і ніколи не стали «манкуртами». Іншої землі, як українська, у нас просто немає.
Прошу вас, жіночки, ви розумні і мудрі, не будьте байдужими. Дружно прийдіть на виборчі дільниці і проголосуйте.
Валентина ШЕВЧЕНКО, пенсіонерка.
м.
Бершадь.
