Розмовляли вершники російською мовою, були серед них смагляві, мабуть з Кавказу чи Азії, та національність нікого не цікавила. Було рідним, дорогим, святим одне – єдине слово – „НАШІ!”. В цей день його повторювали всі на нашому хуторі
Кавкули, що біля
Тирлівки, як молитву.
Згадуючи той час, я часто запитую себе: що сталося б з нами, якби тоді не було НАШИХ? Фашисти не змогли зламати дружбу народів Союзу. Тепер це зробили нащадки визволителів.
Як і більшість моїх ровесників, не дочекались своїх батьків: вони загинули в кровавих боях, врятували світ від коричневої чуми. Загинули наші старші брати й сестри. Я знаю своїх лише по фотографіях.
Людині мало відпущено на життя. Через це і вкарбовуються золотим променем в пам’ять вірність, совість, героїзм, любов. Спливають в пам’яті вершники з хуторської вулиці.
Дивилась фільм про Ісуса Христа, плакала. Великомученик, святий борець за щастя народів на землі – таким бачать його всі віри. Всі ті, що дивляться з фотографій на стелах в містах і селах, всі воїни, які загинули за нас, за життя всіх поколінь – це теж великомученики, святі праведники світу. Всі вони для мене – Герої, вони – справжні патріоти. Пам’ятайте про них, схиляйте голови біля пам’ятників. Шануйте тих визволителів, які ще є серед нас, хто дожив до цього дня й пам’ятайте про ті страшні роки. Люди! Будьте пильними! Будьте вдячними нашим визволителям.
Юлія ПЕНЗЮР, громадський кореспондент.
м.
Бершадь.
вранці -2…-4° 
