На одному із фестивалів у Києві Володимир та Юлія Віхренки років п’ятнадцять тому побачили виступ барабанщиць. Були вражені, як вони крокують, вибивають ритм, усе виконують чітко, синхронно, з грацією, рівною поставою. Другий раз побачили виступ колективу барабанщиць у Вінниці.
А чому б і в себе не створити подібне? – ця ідея осяяла їх майже одночасно. Повернувшись додому, розповіли про задум директорові школи, який ідею підтримав. Закипіла робота. Проводили відбір серед школярок, шукали реквізит, шили костюми.
По всьому району шукали старі піонерські барабани, які не потрібні були вже нікому.
Вони виявилися не тільки занедбаними, а й різного кольору. На Бершадському електротехнічному заводі їх перефарбували, почистили нікельовані деталі – вони стали як новенькі. Хоча це і не професійні інструменти, тренуватися та виступати вже є з чим.
Барабанні палички власноруч змайстрував вчитель музики та співів, знаний у нашому районі та далеко за його межами майстер сопілкарської справи, художній керівник колективу Володимир Віхренко.
Прикладом для створення форми почесної варти Баланівської школи (так назвали колектив) стали костюми барабанщиць з Вінницького палацу творчості. Замовляли одяг у Калинівці. Більшу частину коштів надали батьки, а решту – сільська рада та районний відділ освіти. Дебютували барабанщиці 9 травня 2008 року. Костюми, в яких проходив перший виступ, складалися з позичених білих спідничок, до яких пошили сині пояси зі спадаючими стрічками. Головні убори – перероблені старі піонерські пілотки. На ногах – білі шкарпетки та туфлі.
До наступного виступу колектив уже мав тринадцять нових костюмів: дванадцять основних однакових і один жовтого кольору для керуючої, яка йде попереду із тамбурмажором. А з коштами на взуття допоміг народний депутат України Микола Кучер.
Однакові білі чобітки замовили та виготовили у Києві на взуттєвій фабриці. Проте сьогодні знову проблема: чобітки не всім підходять за розміром, тому треба придбати кілька нових пар. Батькам не під силу такі витрати, адже сценічне взуття досить дороге, тому дівчата та їхні наставники дуже сподіваються, що знайдуться меценати і допоможуть їм у вирішенні цього та інших питань.
Щоб досягти високої виконавської майстерності, барабанщиці постійно тренуються, не пропускають жодної репетиції. Провести повноцінне заняття у зручний для всіх час, на жаль, не виходить, адже у школі нема спортзалу. З уроками фізкультури дещо простіше – вони проходять у коридорах, де марширувати і барабанити в урочний час не вийде, тому фойє або ж коридор використовуються у позаурочний час та на вихідних.
Колектив постійно оновлюється: одні закінчують навчання у школі, випускаються, їхні місця займають молодші, інші – залишаються.
До теперішнього складу почесної варти, який вже є третім за роки існування, входять Настя Шаповалова, Віка Панасюк, Оксана Стаднійчук, Юлія Муць, Людмила Блонська, Юля Федорак, Таня Василевська, Лілія Олійник, Софія Юрченко. Оля Швець, яка була направляючою у колективі, цього року закінчила школу.
За словами дівчат, буває досить важко, не все виходить зразу, доводиться постійно поєднувати навчання та репетиції. Але все, що вони роблять, їм дуже подобається.
А чого бояться найбільше?
Що під час марширування може випасти барабанна паличка, яку ні в якому разі не можна підіймати.
Ритм у них один – під марш, він підходить для будь-якого заходу, де потрібно вести колону. При маршируванні колектив ділиться на дві групи: одна грає складний ритм, а інша – простий. Коли барабанщиці виступають на сцені, крім вибивання звуків на барабанах, вони виконують різні рухи. Ідеї для сценічних номерів колективу Володимир Харитонович та Юлія Іванівна придумують самі, прислуховуються також до думок колег, дещо черпають з Інтернету.
Барабанщиці – постійні учасниці масових культурних заходів у Баланівській громаді. У минулі роки колектив їздив на різноманітні заходи в район, але зараз через відсутність належного фінансування та транспорту навіть на цьому рівні рідко доводиться виступати. Хоча кожен їхній виступ – це завжди святковий настрій, урочистість.
Гарні спогади в учасниць почесної варти, фольклорного та танцювальних колективів Баланівської школи залишилися від 10-денної поїздки в місто Моравіца (Польща) у жовтні 2013 року. Їх там дуже гостинно зустрічали.
На жаль, за словами Володимира Харитоновича, нині стимулу розвиватися далі у дітей практично немає, адже вчиш з ними твір не один місяць, а показати його немає де. Бо ж минає час, твір втрачає актуальність.
До речі, у великих містах такі колективи користуються великою популярністю: їх запрошують не тільки до участі в концертах, святкових заходах, а й для проведення церемоній відкриття різних закладів, магазинів тощо. Адже барабанний дріб і виконавці на марші – це завжди гарно і святково.
Завдяки ентузіазмові чудових, талановитих людей, відданих та залюблених у свою справу – керівників колективу Володимира Харитоновича та Юлії Іванівні Віхренків, дівчата та й інші школярі – учасники творчих колективів, з якими вони займаються, – мають чудове захоплення, розвивають у собі таланти, є гордістю школи та громади.
Тетяна БОНДАР.
вранці -2…-4° 
