Тов «Удич» – з хлібом

– Ранніх зернових у нас намолочено по 46,6 центнера з гектара, зокрема, озимої пшениці – по 50, а окремі її площі видали навіть по 70 центнерів з гектара. Якісне насіння, відповідні технології й ставлення до їх дотримання, самовіддана праця людей – ото і весь секрет успіху. Виявляється, якщо чітко їх дотримуватися, можна і на наших землях мати непогані результати. Кукурудза, наприклад, якщо не підведуть погодні умови при збиранні, повинна видати не менше, як по 120 центнерів з гектара – подібного врожаю М’якохід ще не знав.

Хоч існують відповідні технології її вирощування, рекомендації, ми не один рік експериментували, щоб вийти на цей показник. Якщо ж глянути на дану культуру більш спрощено, то потрібно, всього-навсього, мати по 5-6 рослин на кожному погонному метрі, добре заправлений грунт, захистити посіви від бур’янів, шкідників, хвороб і тоді можна мати навіть по 140 центнерів з гектара.

Але щоб дотримуватися технологій, потрібно мати неабиякі на все кошти. От тільки де їх брати при такому ставленні до села. Якщо наші експериментатори зверху і надалі так здійснюватимуть свої експерименти над сільським господарством, то буде взагалі не до технологій. Встановили, наприклад, вивізне мито на зерно і втратили ринок на нього. Тоді вивізне мито встановили ще й на олію. В результаті спочатку, як молотили соняшник, ціна була 4250 гривень за тонну, а після введення мита вона знизилася до 3200 гривень. А коли мито відмінили, то ринок було вже втрачено, і крайнім виявився селянин.

Щоправда, останнім часом ситуація дещо покращилася.

Тому за тисячу тонн пшениці, яку ми таки приберегли, і дві тисячі тонн кукурудзи розраховуємо щось мати. Хоч і в даному випадку ніхто ще не знає, якими будуть ціни на добрива, адже на газ вони невідомі. Навівши ці приклади, веду до того, що як тільки держава сприятиме – можна буде працювати з прибутками.

А ще ж прагнемо не забувати про заробітну плату, яка у господарстві постійно зростає і на кінець року становитиме в середньому 1600 гривень. Але і цього вже замало.

Наші трудівники ні в чому не гірші, ніж у Європі, і давно заслуговують на краще життя.

З метою економії кукурудзу сушимо на власній сушарці.

Вона хоч і малопродуктивна, всього 35 тонн на добу, але якщо враховувати транспортні витрати, то досушування зерна на ній в чотири рази дешевше, ніж на спеціалізованих підприємствах.

Щодо тваринництва, то вирішили переорієнтуватися з молочного на м’ясний напрямок його розвитку. Робимо все, щоб і в свинарстві, де маємо 565-грамові середньодобові прирости, перейти на м’ясний тип відгодівлі.

Ризики, звичайно, підстерігають на кожному кроці. Через засушливу осінь, наприклад, посіяли лише 400 гектарів озимої пшениці і 50 гектарів ячменю. Але так, як в інших областях практикують пізній посів, спробували так посіяти і ми.

Відтік робочої сили з села хоч і стримуємо, маючи у господарстві до восьмидесяти робочих місць, проте і брати на роботу багатьох вже немає як. Тому, відчуваючи конкуренцію, у нас добре трудяться всі. Але все ж хотів би відзначити механізаторів Володимира Куклича, Артура Калтакчана, Михайла Дзіся, Віталія Кошляка, Олександра Желізняка, Олександра Єремєєва. У тваринництві – Наталю Забіяку, Марію Соляр і міг би називати ще чимало прізвищ. На найкращу похвалу заслуговують і чимало наших спеціалістів.

Щоб і надалі дотримуватися технологій, купили самохідний, із супутниковою навігацією, обприскувач, оновили тракторний парк. Хімічний захист на полях взагалі став однією з основних складових технологій. Маємо на меті оновити ще й комбайновий парк, купити імпортну сівалку, з якою можна буде впровадити нульовий цикл обробітку грунту. В одному з сусідніх сіл тільки завдяки їй мають у цьому році сходи ріпаку. Якби сіяли звичайною, з дисковими сошниками, втрати насіння становили б на десятки тисяч гривень.

Розповідаючи про це, веду до того, що всі тонкощі виробництва ми прекрасно бачимо. Жаль лише, що у нас щене виплачують дотації – на кожний гектар ріллі, як на Заході. А були б дотації – іншими були б і урожаї, і заробітна плата, а з нею і відрахування в різні фонди. Ми і без того щомісяця сплачуємо лише у Пенсійний фонд по 50-60 тисяч гривень.

З нашими чорноземами і працьовитими людьми можна було б прогодувати значну частину світу.

А щодо мене, як керівника господарства, то вважаю, що чи не найголовніше тепер вміти тримати руку на пульсі.

Бо життя тепер таке, що як тільки десь відстав, то сезон буде втрачено і наздоганяти вже дуже важко. Через це працювати стало хоч і важче, проте цікавіше.

За кожний орендований пай, наприклад, ми видаємо по 950 кілограмів зерна, по 25 кілограмів цукру і по сім гречки. Тож курс ТОВ «Удич», яким він є сьогодні, нами визначено давно. І всі наші працюючі його розуміють.