На знімку (зліва направо): на прибиранні центральної вулиці у селі Війтівці бухгалтер сільської ради Настасія Іванівна Дяк, касир-рахівник Людмила Олександрівна Зуб, соціальний працівник Ірина Анатоліївна Подолян і діловод Оксана Олексіївна Дяченко. Фото Руслана БАЙДАЛЮКА.
Сергій Григорович навів приклад, коли не раз вже висаджували берізки попід паркан кладовища, однак їх чомусь свідомо виривають і викидають. Або ж привезли машину щебеню на кладовище, а вже через два дні його стало наполовину менше
Коли ж розпорядження про це починають вже надходити зверху, виконувати їх тоді доводиться, як кажуть, вже поспіхом. Та й обсяги робіт набираються вже чималі. Чи не єдиною проблемою, за його ж словами, є нестача коштів на це у сільській раді.
А от залучити, крім бюджетних установ, ще й громадськість до цієї роботи, буває досить непросто, як і в інших селах. Останніми роками не всі чомусь поспішають прибирати з настанням весни території навіть навпроти власних подвір’їв чи обійстів, у яких мешкають. А якщо брати до уваги ще й прилеглі до села лісополоси чи стихійні сміттєзвалища, з якими безперестанку ведеться боротьба, то може скластися враження, що окремі жителі взагалі поставили перед собою мету робити все на зло своїм дітям і онукам. Адже рано чи пізно, щоб зберегти життя на землі, їх доведеться комусь розгрібати.
Який вихід із даної ситуації? Особисто Сергій Григорович вважає, що тільки через посилення штрафних санкцій за порушення. На його думку, частина населення вже втратила мирні, моральні підходи щодо вирішення даної проблеми, як це робилося раніше. Коли таке було, щоб бюджетники прибирали територію попід парканами обійстів, у яких мешкають їх односельчани? Окремі жителі села взагалі чомусь вже вважають, що всі сільські проблеми, то проблеми тільки сільського голови. Тобто, що він зобов’язаний бути водночас і двірником, і сантехніком, і міліціонером. Наскільки б іншою була б ситуація, якби на прибирання села виходили не тільки бюджетники, а й все населення Війтівки.
Так, однією з проблем, яка певною мірою постає на заваді, є проблема виживання населення. А вирішення санітарних, екологічних проблем хіба це не боротьба за виживання? Врешті-решт, навіщо робити зло самим собі? Навіть у тій же Війтівці.
Он скільки вже разів доводилося тут заново встановлювати дашки на стовпцях типових парканів, які безперестанку хтось скидає на землю.
Хіба те коїться не на очах окремих жителів села? А от підтримувати порядок чомусь зобов’язаний тільки сільський голова, сільська рада.
Сергій Григорович навів приклад, коли не раз вже висаджували берізки попід паркан кладовища, однак їх чомусь свідомо виривають і викидають. Або ж привезли машину щебеню на кладовище, а вже через два дні його стало наполовину менше.
Виходить, навіть у Війтівці, яку завжди ставили у приклад у плані підтримання духовності й традицій, окремі жителі, як кажуть, перевершили вже самі себе, забувши навіть про одну із Божих заповідей – не кради. Тим більше, не в кожному селі беруть щось із кладовищ. Хоч такі місця споконвіку вважалися святинею із святинь, навіть у цьому селі почали робити на його території стихійне сміттєзвалище.
Загальну озлобленість населення із спадом рівня життя певною мірою зрозуміти ще можна. Але на кого озлоблюватися у конкретному випадку? Чи не відголоски це того, висловлює припущення С. Г. Криворука, що свідоме знищення нашої моральності і духовності щодня відстежується з телеекранів. Хіба це секрет, що чимало молодих людей на сьогодні навіть не уявляють дискотек без алкоголю? А все тому, що в отих телесеріалах вони проводять чомусь дозвілля саме у барах, ніби для цього інших місць вже не існує. А коли підриваються моральні устої суспільства, від нього можна очікувати всього. От і у Війтівці, яка завжди вважалася сильною своїми моральними традиціями, вірою, починає вже коїтися щось неладне.
вранці -2…-4° 
