Зачекалося село перемін

– Так, рік завершується, як і у всіх, а особливих здобутків немає. Добре, що хоч зуміли спрацювати без збитків.
У це важко повірити, але на полях, де за всіма вимогами технологій, з внесенням мінеральних добрив, застосуванням засобів хімізації, вирощували кукурудзу, не випало жодного дощу. А так, як не склалися погодні умови, то майже нічого тут не отримали.
Щоб мати більшу уяву, яких прикрощів завдала господарству засуха, наведу один приклад. В одному місці вирішили наприкінці весни і на початку літа виорати частину площ, щоб мати щось на зразок напівпару під посів озимих. Але хоч на інших полях на свій страх і ризик їх все таки посіяли на шестистах гектарах у суху землю і є підстави сподіватися, що не прогадали, то на тих площах, де був отой напівпар, так і не вдалося цього зробити – через засуху не можливо було підготувати для цього ріллю.
А затрати понесли чималі.
Або ж іще. Розраховуючи на вищий урожай, закупили французьке насіння пивоварного ячменю, а він, через засуху, видав тільки по 22 центнери з гектара. От і спробуй вибудовувати якусь економіку.
Причому, до людей не може бути ніяких претензій, вони працювали як слід. А результат? Добре, що хоч за оренду землі вдалося розрахуватися.
Чотири центнери зерна за кожний пай, а у насце 1,4 гектара, певна кількість соняшника, який теж плануємо видати власникам паїв, цілком відповідають визначеним трьом відсоткам від вартості паю. Планували видати ще й кукурудзу, але не вдалося.
Чия у цьому вина? Така засуха, та ще й розбалансована політика щодо сільськогосподарського виробництва – це дійсно подвійний по нас удар. Навіть у районі є села, де опади випадали, ніби на замовлення. В той же час на наших полях запаси вологи в орному шарі грунту були критичними. Але восени знову змушені були ризикувати, коли настала пора сіяти озимину. І хоч сходи вже маємо, надалі знову ж таки ніякої гарантії, що їх не знищить голомороззя немає. Так що сільськогосподарське виробництво дійсно залишається найбільш ризикованим.
А от щодо кризових явищ, у повному розумінні цієї проблеми, то як на нас, сільгоспвиробників, покищо їх не відчуваємо, якби тільки родило поле. Про яку кризу сьогодні ведемо мову, коли навіть у такому складному році, як нинішній, маємо і хліб, ідо хліба, і відсіялися, та ще й підготувалися, хоч і вимушені були, як кажуть, затягнути пояси, щоб мати урожай у наступному році. Люди, особливо старшого покоління, які пережили холод і голод, дуже переживають, щоб не трапилося нічого подібного. Адже цілком можливо, що дехто з них лише за рахунок виплат на паї і виживає. І не завжди варто орієнтуватися на те, що у деяких господарствах видають по тонні зерна на них, адже пайові наділи там можуть бути значно більшими, ніж у жителів нашого села.
А чи правильно звинувачувати у всіх бідах ще й сільське населення? Так, як я родомз Яланця, посмію запевнити, що більшість моїх земляків добросовісні працівники. І тільки ситуація, яка склалася з початком реформ, а не вони самі, породила чимало нинішніх негараздів, у яких вже і розібратися важко.Наші механізатори професійно можуть і сіяти, і орати, і збирати та перевозити урожай. Хіба можна таким, наприклад, як В.Коваленко, М.Волковінський, О.Тандитний чимось дорікнути? І таких прізвищ міг би назвати ще чимало.
Неменш важливу роль у даний складний період відіграють і спеціалісти господарства. Чого тільки варта допомога, зважаючи на його досвід, ветерана сільськогосподарського виробництва П.О.Мороза, який працює головним інженером. Можливо, саме завдяки йому і таким, як він, вправляємося на полях власною технікою і силами.
А от щодо удосконалення виробництва, від чого залежатиме майбутнє господарства, то не посоромлюся висловитися, що досить вже працювати дідівськими методами. Хочемо ми того чи ні, а на полях давно вже повинна працювати сучасна енергонасичена техніка.
Одним словом, Яланець, та й взагалі села, зачекалися перемін на краще. І чим швидше вони прийдуть, тим більше матимемо від них користі.