Тим часом 29-річний Анатолій Б. уже встиг відзначити кінець робочого тижня. Він – приватний підприємець, займається тим, що надає послуги односельчанам у помолі зерна в млині, випікає хліб, розвозить його своїм пікапом по селу. Має дружину і дитину. Але мав звичку іноді перехилити чарку, сісти за кермо і «літати» по селу. Себе не контролював. Міліції не боявся, бо у таких селах рідко можна зустріти людину у формі.
Кажуть, що цього фатального вечора він нібито, прийнявши добрячу дозу спиртного, влаштував перегони з іншим любителем екстриму.
Свою машину розігнав до більш, ніж ста кілометрів на годину. І... не помітив, що наїхав на дівчаток ззаду. Вони спокійно йшли узбіччям і не могли навіть здогадатися, що смертельна небезпека підкрадеться до них на шаленій швидкості. Від раптового удару Юля загинула на місці, Мирославі переламало ноги, Аллі – руку. Їх розкидало так, що вони опинилися за два метри одна від одної. На місці трагедії наступного дня червоніла калюжа крові... Сам же лихач після скоєного і не зупинився, а коли це зробив, то був у такому стані, що навіть не зміг вийти з машини. А на педаль газу перед цим нажимав максимально.
Думаю, що потім для нього настало жахливе протверезіння і похмілля. Та як би не картав себе Анатолій, гріх цей він уже нічим із себе не змиє.
Бо став убивцею. Недарма кажуть, що п’яний за кермом – злочинець.
... Все село прощалося з Юлею. На похорон приїхала група викладачів та учнів Заболотненського профтехучилища, де дівчина навчалася на кухаря. Була хорошою ученицею, доброю і співчутливою дівчиною. У неї залишилися мама, вітчим (рідний батько трагічно загинув шість років тому) і два молодші братики-школярі.
Всі витрати на похорон взяли на себе батьки Анатолія. Вони також оплатять лікування Мирослави та Алли.
Федір ШЕВЧУК.
вранці -2…-4° 
