А щоб комусь взагалі її буття не видалося казкою, достатньо хоча б нагадати, що ще й компресійний перелом хребта мала. Про ту пору по-сьогодні нагадує нога.
Але, якщо підрахувати весь її дохід з домашнього господарства, то він, мабуть, не менший, як у багатьох із нас, хто ходить на роботу. За рахунок чого? А ніякого тут секрету. Має город шістдесят соток, декілька поросят. Кролики, птиця – то вже «легка артилерія», ніби для розваги.
Не собі дбає, звичайно, вистачило б на прожиття і пенсії, а дітям, двом онукам. Ті допомагають посадити, зібрати урожай, але обробляє город здебільшого сама. Оті сотки для неї порівняно ніщо з полем, яке в колгоспі доводилося обробляти.
Це в нас вже, видно, політика пішла така, що як не заглядаємо за кордон у пошуках довгого карбованця, то виглядаємо інвестора. А от пенсіонери, як тітка Ганна, цього не визнають і ніколи не визнавали. Вони ніби по-іншому дивляться на світ. Відпочинуть і знову до роботи, і живуть не гірше інших.
– Як це можна умудритися погано жити, – каже, – коли зерна на паї дають стільки, що і раніше не заробляли.
Тільки на поросятах он скільки можна мати. От і «бавить» хрюшок, радіє і вважає, що їй це продовжує вік.
Якщо перерахувати все вирощене нею – від помідор, смородини, малини до живності, і перевести в гроші, то дохід буде, безумовно, кращим, ніж у багатьох, хто ходить на роботу. То колись було набагато важче, бо навіть по конюшину, скрадаючись, ходили на колгоспне поле. Тепер все на городі – жни, коси. Сіє навіть кілька рядків гороху, щоб можна було з молодого суп зварити.
– Чи не краще було б, – каже, – по радіо і телебаченню саме таку політику проводити, а не волати на всі заставки про кризу і безробіття. Нині і без того чимало не хочуть працювати, а все мати.
Як був живий її чоловік, господарство, мабуть, здебільшого теж на ній трималося.
Бо ж відомо, о котрій годині механізатори йдуть на ферму і повертаються ввечері додому. Але тоді і в ланку ходила, і корову встигала доглянути. Це тепер її нема, бо доїти стало важко.
Пенсіонери навіть і взимку, як от Ганна Григорівна, при ділі. Здавалося б, морози, а в деяких господарствах вже кроленята маленькі бігають.
Через чотири місяці це не менше, як по півтори кіло - грама м'яса буде на кожному.
Якби не розвелося у нас стільки дрібних любителів поласувати кролятиною за чужий рахунок, можна було б і адреси досвіду назвати.
А ще в холодну пору року, коли ночі довгі і вистачає часу, щоб виспатися, у таких графік «занять» ущільнений – б'ють горіхи, готуючи на ринок. Ганна Григорівна вже он скільки їх насадила. Не осилить сама, то хтось матиме від них користь.
Так, усе це важка, непрогнозована праця. А де вона буває легкою, якщо хочеш щось заробити? На думку багатьох із старшого покоління при бажанні і здоров’ї можна і перебуваючи вдома багато чого мати.
По телебаченню їй і таким як вона найбільше не подобається і навіть злить те, що тільки-но і розмов про недоліки. А от про те, що конкретно робити, чим зайнятися, щоб ситуацію змінити, йдеться не часто.
Спілкуючись з бабусею, поіншому починають дивитися на світ і її дочка та зять, двоє онуків. Сяде, бувало, з онуками, які вже закінчили вищі навчальні заклади і на роботі, у тепло напаленій хаті, і їй приємно, і батькам дівчат небайдуже. Бо всі, мов у кіно, бачать, як треба жити далі.
Так, немає ще іноді в селах куди вийти, з ким поспілкуватися, як от у місті. Але і село зажило б по-іншому, якби всі взялися хазяйнувати, «боротися з безробіттям», кризою.
Чомусь всю історію ми вчимося на своїх помилках. А чи не краще було б вчитися на прикладах таких, як Г.Г. Коваль, взагалі людей з багатим життєвим досвідом? А то, буває, знаємо усі наші «болячки», а вголос про це чомусь ніяк не наважимося заявити. Масштабна на сьогодні загальнодержавна проблематика особисто у Ганни Григорівни завжди зводилася до праці. І є результати.
Виходить, жила і живе правильно?
І ще. Невже, запитують пенсіонери, колгоспи, а може щось інше, настільки «затуркали» людей, що у багатьох випадках вони тепер навіть дивляться, як кажуть, не в той бік? От запитайте у старшого покоління, як боротися з усіма сьогоднішніми негараздами і відповідь буде однозначною: не філософствувати треба, а працювати.
Може не так?
Павло КУШПЕЛА.
вранці -2…-4° 
